Розділ «Дуель»

— Вашій «зброї» дивовижно щастить, мій любий чарівнику!

— Та й вашій, мій любий капітане, теж не менше! — не зостався в боргу маг.

— Хоча з іншого боку...

— Ви гадаєте?

Шкутильгаючи, ледь жива парочка ввійшла в північні ворота Реттії; кулю-обсерватор заволокло туманом, і картина зникла. Трибуни вражено мовчали, смакуючи подальший розвиток подій. Зате король цього разу обійшовся без бірюча. Найвищий голос, посилений аччендаріями, заповнив чашу арени до країв:

— Я, Едвард II, нині обміркувавши вислід дуелі, що відбулася між капітаном лейб-варти Рудольфом Штернбладом і Просперо Кольрауном, магом трону Реттії...

Якби впав на трибунах волосок — усі обернулися б на святотатця.

Хто тут галасує?!

— ...оголошую про нічию. Рішення остаточне, оскарженню не підлягає. Панів дуелянтів прошу завтра на авдієнцію у палац.

Гидливо зморщилися носи: нічия? Ображено моргнули очі: нічия?! Сотні обурених сідниць засмикалися на сидіннях: ну, знаєте... Тисяча язиків покатала в роті невимовлене, але готове зірватися: ганьба! Тисяча мудрих голів згадали про честь, вищу від усього. Легіон пальців знову вдарив маршовий дріб: смертельний номер! Хочемо смертельний номер! Пралі, м’ясники, художники, швачки, ювеліри, золотарі, нотаріуси, домогосподарки, булочниці... і що найнеприємніше: гвардійці, чарівники, лейб-стражники, волхви, офіцери, придворні, заклинателі...

Хто кого?! — грозою насувалося звідусюди.

Маг і капітан дивилися на трибуни, де не було людей. Ні єдиного, наймізернішого чоловічка. На трибунах біснувався демон, дитя геєни, якого звуть Громадська Думка. Скалячи ікла, випускав і знову ховав пазурі. Лизав губи роздвоєним жалом. Плювався отрутою враженої гордині — точнісінько в серце. Ляскав шкірястими крилами пліток.

У демона було обличчя Авґуста Пумпернікеля, скарбника й любителя видовищ.

Жахливий лик, від якого можна збожеволіти.

Маг із капітаном стали над учнями: змученими, знесиленими, але готовими за першою ж командою вчепитися один одному в горлянку. Дорослі над хлопчаками. Переглянулися. І демон, готовий радите вмерти, ніж випустити здобич, із жахом очистив найближчі ряди на кожній трибуні, коли пролунало питання, одне на двох:

— Хтось бажає заперечити найвище рішення?

У ці секунди Просперо Кольраун був небезпечніший, ніж у битві біля Семи Дзеркал, і Рудольф Штернблад — смертоносніший, ніж під Вернськой цитаделлю.

Демон подумав і вирішив, що король, зрозуміло, завжди правий.

Через дванадцять років, остаточно розчарувавшись у світському житті, скарбник Пумпернікель вийшов у відставку й прийняв нарешті пропозицію скопців-арифметів: очолити в Академії кафедру вищого множення. Дорогою в Малий Інспектрум, забезпечуючи безпеку, екс-скарбника супроводжувала рота вільних метальників під командуванням сержанта, людини молодої, але цілком здатної забезпечити дисципліну в загоні, — а також чарівник із колегії Бойових Магів, недавно очоленої Просперо Великим.

Імен супровідників історія не зберегла.