Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Та бери ж бо! Такий камінь має тільки Ахруман, та й то — забраний силою. Цей же камінь у десять разів сильніший.

— Та я… — Рутенія забрала вже було простягнуту руку, коли почула про Ахрумана.

— Розумію. Не бійся. Сам по собі камінь не лихий і не добрий. Це як ніж — ним можна різати хліб, а можна вбивати людей.

— Бери вже! Боляче! — вигукнув Полоз.

Рутенія здригнулася від несподіванки і рішуче простягнула руку по камінець. За мить той виблискував всіма гранями в її руці. Він був прозорий, але раз по раз наповнювався туманом. Відьма, мов зачарована, вдивлялася у його глибини.

— Це б’ється моє серце! — сказав Полоз. — Відчуваєш? Ти знову повна сил. Цей камінь багато чого може…

— А що саме? — загорілися Рутині очі.

— Ти сама зрозумієш, коли прийде час. Просто бережи його. Там справді б’ється моє серце, і поки воно б’ється, моя сила буде поруч з тобою. І ти зможеш її прикликати. Та кожен твій заклик — це водночас і моє знесилення. Тож не роби цього часто.

Тільки тепер Рутенія зрозуміла, що за подарунок у неї в руках. Велетенське джерело Сили. Вона також зрозуміла, чому Ахруманів камінець слабший: Полоз, в якого забрано той камінь…

— Скажи, а Воронів камінь… Той Полоз уже…

— Так, мертвий. Ворон убив його, щоб взяти камінь… І тому він у нього слабкий.

— А ти? Ти ж віддав мені в руки своє життя!

— Ну, це ти занадто сильно сказала! Я ж можу і не віддавати тобі силу?.. Ото ж бо й воно.

Полоз ще раз окинув поглядом Рутенію.

— Мабуть, і мені, і вам час по своїх дорогах. Вам — до печери, а мені — до своїх братів. Ох і відсвяткуємо ж ми… — Полоз мрійливо задивився у простір, а потім став збирати своє тіло у кільця.

— Зачекай, а як же тебе називати тепер? Просто Полоз?

— Називай мене… Треба ж таке, я маю взяти собі нове ім’я. Зажди, поміркую… Ми з тобою всередині гори, я довго чекав на перетворення і… Називай мене Горинь! Ну, як тобі?

— Нічого, мені подобається!

— Ну, то прощавай, відьмо Рутеніє!

— Прощавай, Полозе Гориню!