Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Мабуть, такий ритуал, — задумливо відповіла Дзеванна і спробувала підійти ближче.

У той же час Рутенія скинула на землю останню одежину. Чорне волосся вільно спадало на плечі. Біле струнке тіло оповивалося темним жовтогарячими відблисками полум’я.

Змій обкрутився навколо каменя. Спалахнула стіна вогню. Ритуал розпочався.

25

Відьма стояла у вогняному стовпі, розкинувши руки в сторони, долонями догори. Вогонь ставав все настирливіший, теплі хвилі накочувалися сильніше і швидше, в животі було так гаряче, ніби там розклали багаття, і палили його всю ніч. Захотілося віддатися цим вогняним сплескам, стати безвільною лялькою в руках стихії…

Полум’я відчуло, що відьма здалася — стало ніжнішим і сильнішим водночас. Рутенія заплющила очі, щоб нічого не бачити — лише відчувати, відчувати, відчувати! Це шалене задоволення, це незнайоме раніше тепло…

В ноги прийшла якась ватяна слабкість, хотілося впасти долу. Та вогонь не дав того зробити — тримав відьму у міцних обіймах. Хвилі насолоди продовжували накочуватися, і кожна нова хвиля була сильніша за попередню. І Рутенія закричала. Від щастя. Від насолоди.

І відьма розплющила очі. І відьма побачила перед собою квітку. Квітку, що проросла з невеличкої іскри. Пелюстки-полум’я, тичинки-іскри, стебло — вогняний стовп.

Квітка росла, втягувала вогонь… Коли залишки вогню було випито, вона простягнула до ніг Рутенії нижню пелюстку. Рутенія зробила крок. Пелюстка розгорілася яскравіше, ніби спонукаючи відьму до нових кроків.

Один крок.

Другий крок.

Третій крок.

Квітка стала майже біла — так палахкотіли пелюстки.

Четвертий крок.

П’ятий крок — з’явився отвір.

Відьма зробила шостий крок.

І опинилася в цілковитій темряві.

У повному ніщо. Бо не відчувала ні падіння, ні опори під ногами, ні тепла, ні холоду. Спробувала поворушити руками — ті розкинулися в різні боки.

— Чи своєю волею ти прийшла? — почула вона згори.

— Я прийшла добровільно!