Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Рута спробувала втихомирити Бося.

— Зачекай, зачекай! Він же прийшов допомогти.

— Еге ж, прийшов! Допомогти! Прийшов, щоб покусати малого злидня, посміятися з нього! Думає, якщо злидень, то беззахисний. От я зараз як шандарахну його! Як прийшов, так і піде!

— Босю, Босю! Він же пожартував! Йому вже соромно, бачиш? Він просить у тебе вибачення, правда? — Рутенія вказала на Гориня, який старанно вдавав каяття, опустивши очі додолу і киваючи головою.

— Аякже, соромно! — придивився Бось до Гориня. — Ну гаразд, чого прийшов?

— А й справді, чому ти не попередив нас про річку? — спитала Рутенія, бо в Босевих словах, хоч і виголошених спересердя, була частка правди.

— Але ж ви не сказали, куди йдете!

— Як не сказали?

— Ви казали, що вам треба пройти! А я звідки знаю, куди вам треба було далі?

— Як куди? — остовпіла Рутенія, прикликавши мапу.

Від їхнього шляху була купа відгалужень.

— Вона русалка? — спитав Горинь, підповзаючи до Дзеванни.

— Донька людини і русалки, — відповіла Рутенія.

— Русалинка… Кепські справи! У таких сили великі, але дуже швидко виснажуються. Вам треба поспішати.

— Ми знаємо, та як? Ми сподівалися, що зможемо по річці пливти на чомусь.

— Отже, ви просто не подумали. Гаразд. Тоді треба подумати мені! — сказав Горинь.

У печері запанувала тиша. Тихо стогнала русалка. Бось витирав піт з її чола.

24

Полоз тим часом поповз до річки. Рутенія пішла за ним. Слідом рушили Бось та Віт з русалкою на руках.

Дзеванні ставало все гірше. Її вже не заспокоювали чугайстрові пісні, та й слів тих пісень не було чутно через гуркіт річки.