Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— От зараза! Може, його якось обійти? Дивіться, ніби заснув. Якщо… — почав було пропонувати Бось, та в цей час змій висунув голову з-під кілець і облизнувся.

— Він не справжній полоз. Він просто змій, — думала вголос Дзеванна.

— І що?

— Він розумний, хитрий. Але він не має сили… Якби хтось прикликав Силу, то переміг би його!

— Та хто це може зробити? Я не пам’ятаю нічого. Бось… — Тут Рутенія раптом замовкла, потім тихо спитала у Дзеванни:

— Скажи, а що буде, якщо раптом хтось зрозуміє, яку жертву треба принести змієві, і зробить це?

— Тоді змій стане Полозом — оволодіє Силою, і зможе покинути підземелля…

— Здається, я маю таку жертву!

— Ти? Що це?

Але Рутенія вже прямувала до змія. Друзі, затамувавши подих, спостерігали за відьминими діями. А та, наблизившись до змія, почала розмову.

— Великий Змію!

— И? — з кілець виринула голова.

— Я хочу тобі принести жертву!

— Жертву. Тобі. Принести.

— Не мож-ж-ж-е бу-бути! — Змій аж затинатися почав. — Та звідки ти знаєш, що це справжня жертва?

— Знаю, повір мені! І нумо швидше до діла. Що робити?

— Стань туди, — Змій ошелешено показав на камінь посеред печери й, наблизивши голову до Рутиного вуха, почав давати вказівки.

Рутенія уважно їх слухала і кивала. Тоді підійшла до каменя. Він був зависокий, щоб видряпатися просто так, однак на допомогу прийшов змій. За мить відьма стояла на камені.

І почала знімати одяг.

— Що вона робить? Нащо вона роздягається? — стурбовано почав було Віт.