Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Вона підійшла ближче. Туман розсіявся. Рутенія побачила перед собою величезну змію, яка увіп’ялася в неї поглядом і жадібно висолопила двійчастого язика. Відьма здригнулася, і мара розтанула. Рутенія засміялася: «Що, піймав облизня?» Змій поволі відповз назад.

— Нічого не розумію! Гаразд, ці нелюди не піддаються навіюванню. Але ж люди… — він говорив буденним тоном, немов вирішував, скільки солі покласти до каші. — І що мені з вами робити? Знову припхалися по моє золото і по карбункул?

— Гей, стривай! — озвалась Рутенія, перериваючи і його, і вже готового сказати якусь прикрість злидня. — Яке золото? Нам воно не потрібне, навіть якби ми й знали, що воно в тебе є!

— И-ги, так я вам і повірив! Мабуть, начепили якихось оберегів, і тепер готові кинутися з мечами!

— Та якими мечами? Ти здурів? Роззуй очі! — таки не втримався Бось. — Немає в нас ніяких мечів! Ось! — і вийшов вперед, повертаючись навсібіч.

Те ж саме зробили й інші. Змій уважно оглянув їх, але лишився незадоволеним.

— Отже, маєте якусь отруту!

— Ні, він тут від самоти здурів!.. — знову вигукнув Бось.

— Та зачекай ти! — перервав його Віт. — Хай Рута скаже.

— Спасибі. Так ось, нам не потрібне золото, і зброї в нас ніякої нема. Скажу більше — ми навіть не знаємо, хто ти. Все, що нам потрібно — це пройти ось туди! — І відьма показала рукою на прохід у протилежному боці печери.

— Ви не знаєте, хто я? Та я ж Полоз! — виголосив він, зверхньо дивлячись на них.

— Ви що, не чули хто такі Полози?

— Ну, чули. Але я особисто завжди думав, що це казочки, — спокійно сказав Віт.

— Казочки? — Полоз звився догори, демонструючи величезне і довжелезне тіло, а потім блискавично опустився вниз, роззявивши пащу і цілячись в чугайстра.

Той навіть не змигнув оком, коли змієва голова зупинилася на волосину від нього.

— Ну як, схоже на казочку для дітей?

— Великий Полозе! — озвалася Дзеванна, яка весь цей час мовчала і слухала.

— О, це вже краще! Впізнаю виховану русалку. Вони цінують нас, полозів. І водяних, і вогняних.

— А ти який? — втрутився злидень.

Полоз аж зупинився від такого питання. Замовк. І знітився. А потім обвів усіх поглядом, зм’якнув і зменшився в розмірах.