Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Допоможіть! Я задихаюсь… — знову почулося знизу.

— Віте… — сказала Рута.

— Гаразд, — мовив Віт і підняв злидня на виступ.

Той закашлявся. Коли ж прийшов до тями, став розтирати руками шию.

— Гляньте-но, тут якийсь слід! — вказав на стелю Віт.

— Так, схоже на відбиток руки, — задумалася Рутенія. — А підніми-но цього догори. Хай прикладе свою руку!

Чугайстер підхопив Бося, і підніс до стелі. Той приклав руку, і відразу ж заволав: «Ой, пече!» Зелені плями зібралися навколо його руки, і тепер стеля палала полум’ям.

— А, може, всі по черзі спробуємо? — запропонувала Дзеванна, і Віт простягнув свою руку догори.

Він теж відсахнувся — його щось вкололо, з руки йшла кров. Тоді підійшла Дзеванна, її Віт легко підняв, і вона болісно зойкнула:

— Холодно!

Чугайстер запитально подивився на Рутенію. Та кивнула головою, і він теж підняв її до стелі. Рута приклала руку і… нічого не відчула. Ні жару, ні болю, ні холоду. Камінь як камінь. Вона здивовано забрала руку, і Віт опустив Руту донизу.

На стелі щось відбувалося. Зелені плями знову здійняли безладний рух, потім злилися в одну велетенську пляму. Ця пляма відірвалася від стелі і почала опускатися на Рутенію. Та спробувала відійти — пляма перемістилася також.

Рута чекала. Пляма наблизилась, зупинилася над головою. Рута відчула холод, а потім різкий біль: це пляма накрила її з головою й оповила зеленим світлом. Вона не могла ворухнути ані рукою, ані ногою. Раптом все припинилося. Рутенія подивилася на друзів, які стояли, теж нічого не розуміючи. Заплющила очі і побачила…

…сходи, що тягнуться донизу, лабіринти ходів, безліч печер, безліч шляхів — і лиш один, той, що потрібен їм, вів до підземної річки і світився червоним.

— Гайда за мною! Я зрозуміла! — сказала Рута. — Я маю карту. Вона в голові! Коли я заплющую очі, я бачу куди треба йти, — пояснила вона.

Віт занепокоївся:

— Рутеніє, дно дуже далеко! Ми будемо дуже довго йти!

— Дно нам не потрібне. Тут повно різних ходів, як у мурашнику. Нам треба знайти той, що приведе нас до річки, яка тече під Корсунем.

— То це, мабуть, в цю річку потрапив ваш зниклий товариш? — спитав Віт у Бося.

Той удав, що не почув. Він був ображений на весь світ, і на рахманів зокрема, які дали мапу цій ненависній істоті. А мали ж дати йому!