Після цих неочікуваних ловів усі повернулися до входу в підземелля. Рутенія занурила руку у темінь. Рука зникла, ніби опустилася в діжку з дьогтем.
— Там тепло! — вигукнула Рута.
— Бодай якась добра новина, — озвався Віт і теж запустив руку в дірку. — Еге ж, тепло!
— А ну, я подивлюся, що там… — сказала Дзеванна.
Рута з Бітом й оком не змигнули, як вона на мить занурила голову у морок.
— Така краса! — ошелешила їх русалинка. — Спускаймося. Там є сходи.
Дзеванна і пішла першою. Вона сіла на край, відштовхнулася й зникла у темряві. Чугайстер згріб Бося в обійми й собі стрибнув. Рутенія залишилась сама. Обвела поглядом галявину, пригадала шалені події останніх днів і ночей, заплющила очі, і зробила крок.
16
Всюди було яскраве світло. Рута оглянулася й побачила друзів, які стояли мовчки і роззиралися. Навіть злидень перестав борсатися й ошелешено вирячив очі.
Рута глянула вниз — вони стояли на невеликому виступі прямовисної стіни, майже під самим склепінням шахти. Світло лилося нізвідки — здавалося, воно існує в повітрі, огортає собою все і просто світить. Вниз вели гвинтові сходи.
Стіни навколо були сніжно-білі, всі втикані кущиками рожевих кристалів. Вгорі — зовсім близько — склепіння, вкрите зеленими вогниками, які швидко і безладно рухалися.
Ступивши до краю, Рута побачила дно. Малесеньку темну цяточку. Зачулися кроки — то Віт із Дзеванною. Теж глянули вниз і мовчки перезирнулися.
— Мабуть, вниз? — спитала сама себе Рута.
— Гей, дивіться! — раптом вигукнула Дзеванна і показала на стелю-склепіння.
Рутенія підвела голову, і побачила, як зелені плями перестали безладно рухатися. Кілька плям об’єдналося, потім ще кілька, потім ще — і утворили три розпливчасті фігури. Одна була велика, решта дві менші. Спочатку фігури просто стояли. Потім кілька плям утворили зображення їхнього виступу і три фігурки перенеслися на нього.
Всі стояли, як зачаровані, і дивилися вгору. А там, на зеленкуватому плато, з’явилася нова постать, найменша з усіх. Вона розбіглася і щосили штовхнула найбільшу.
— Стережися! — раптом пролунав голос, і чугайстра щось відкинуло та штовхнуло об стіну.
Він устиг побачити злякане обличчя русалинки та злидня, який пролетів повз нього до краю виступу. Це Рутенія відштовхнула Віта, і злидню не вдалося його скинути. Тепер злидень висів на мотузці.
— Допоможіть… — почулося знизу тихе і здавлене.
— Допоможіть йому! — ущипливо мовив Віт. — Як скидати нас у прірву, то залюбки, а як сам у халепі, то допоможіть? Дзуськи! Виси тут собі досхочу!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рутенія. Повернення відьми» автора Климчук Віталій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми“ на сторінці 26. Приємного читання.