Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Ну ви мене й перелякали! — Дзеванна теж усміхнулась. — Але ж це зайвий рот і зайвий клопіт!

— Краще зайвий клопіт тепер, ніж вірна смерть у Корсуні чи й раніше, — відповів Віт.

15

Злидень, якого звали Бось, йшов попереду з зав’язаними руками. Він вправно відшуковував лише йому відомі знаки, і варто було ступити на вказане Босем місце, як хащі розступалися.

У такий спосіб вони просувалися швидко, і щойно сонце пішло на захід, Бось виголосив:

— Усе, ми прийшли. Це тут!

Перед ними була галявина з каменем посередині. Злидень вибіг на галявину і заходився кумедно стрибати. Він ставав на одну ногу, потім стрибав на другу, і щоразу кудись в інший бік. Ці стрибки були б схожі на танок, якби не були такі хаотичні. Здавалося, він просто розважається. Чугайстер вже хотів було смикнути злидня за мотузку, як земля під ногами задрижала. Дерева захиталися, наче в буревій, хоч не було й натяку на вітерець. Рута з Дзеванною ледве втрималися на ногах, а чугайстер від несподіванки присів.

Злидень стояв біля самого каменя, який раптом безгучно провалився вниз. Землетрус припинився. Бось сказав:

— Ось ваш вхід під землю. Можете йти.

Вони підійшли до провалля. Перше, що побачила Рута, — темряву. Глупу темряву.

— Сюди? Як туди увійти, коли там повний морок? — промовила Дзеванна.

— Ну, вибачайте! Не моя проблема! Спускайтеся ж. А мене відпустіть!

— Тебе? Відпустити? Щоб ти відразу побіг до Ворона? — гримнув Віт.

— Що… що ви кажете? Ви ж обіцяли!

— Злякався? Ти підеш з нами! — ще раз гримнув Віт.

— Думав, відправиш цих дурнів на вірну смерть, а сам вислужишся перед Ахруманом? — додала Рутенія. — Не вийде!

Злидень затремтів усім тілом і верескнув:

— Я не піду!

— Лови! Втікає! — крикнув Віт.

Рутенія кинулася навперейми. Та не встигла його перехопити, лише перечепила за ногу. Бось перечепився і зарився носом у землю.