Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Поки що нічого. Але ми знаємо про витоки чарів, — мовила задумливо Рута. — Стійте-но! А куди ділися рахмани?

— Під землю. Всі пішли під землю. Там, під землею, щось є!

— Що? Що є під землею? — насторожилася Рута.

— Не знаю. Але один із нас пішов туди. За три дні його тіло знайшли аж під Корсунем… — І злидень замовк.

— Віте, сон був віщий. Нам треба під землю. Всього за три дні ми будемо під Корсунем.

— За три дні, але мертвими тілами, Руто. Не варто ризикувати.

— А я думаю, варто! — втрутилась Дзеванна. — На поверхні ми ризикуємо ще більше.

— Дзеванна має рацію. Під землею шансів більше.

Злидневе обличчя розпливлося в посмішці:

— Я розкажу, як туди потрапити, якщо ви мене відпустите.

— Ні, ти не розкажеш, ти відведеш нас туди. І лише тоді ми тебе відпустимо, — сказав Віт.

— Ви ж обіцяли! Я нікуди з вами не піду!

— Або ведеш нас, і тоді ми тебе відпускаємо, або… — тихо і чітко процідила Рутенія.

Злидень без усяких суперечок погодився.

— То й добре. Ходімо, зберемо речі, — мовив чугайстер, і дав знак, щоб Рута з Дзевою вийшли за ним в іншу кімнату. — Що ж ми візьмемо? — голосно вів далі чугайстер, причиняючи двері, і потому тихо додав: — Треба дещо вирішити. Ми не можемо його відпустити!

— Ми ж пообіцяли!.. — здивувалась Дзеванна.

— Щойно звільнившись, він побіжить до Володаря, і в Корсуні на нас чекатимуть, — сказала Рутенія.

— Лишається єдине!.. — похмуро мовив Віт.

— Ні! Ми не вбивці! — злякалась Дзеванна.

— Лишається одне! Ми мусимо взяти його з собою! — усміхнулась Рутенія.