Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Добровін витягнув зброю, і рубонув вдруге, втретє… Виття переросло у крик — пагін розтанув.

Хмара розвіялася, з’явилися зорі і місяць. Вітер стих.

Відьмак знесилено роззирався — ніщо навкруги не нагадувало про жах, який щойно був поруч. Сил вистачило лише на те, щоб дістатися до ліжка і забутися важким сном.

13

Сон… сон… сон…

— Руто! — почулося здалеку, наче крізь товстезну камінну стіну. — Руто, прокинься!

Голос не вгавав. Її почало кидати з боку в бік, і стало боляче від ударів по щоках. Розплющивши через силу очі, вона побачила перелякану Дзеванну і чугайстра, що замахнувся для чергового ляпаса.

— Ну й перелякала ти нас! Що з тобою? — тремтячим голосом питалася Дзеванна.

— А що сталося? Я, здається, заснула, а ви тим часом вирішили мене трішки погамселити? — відповіла Рутенія, приклавши руку до гарячої щоки.

— Руто, ти не пам’ятаєш? Ти казала, що хочеш спати, і раптом замовкла. Твої очі стали прозорі. І ти заговорила не своїм голосом. Зовсім чужим.

— Що я казала?

— Ти сказала лише одне слово, але повторила його кілька разів. Ти сказала «камінь».

— Камінь? І гадки не маю, що це могло бути.

— Ну що ж, раз ми не маємо відповіді на запитання, то не будемо їх ставити. Обміркуємо все завтра. Сьогодні не час.

Заперечень не було. Дзеванна заснула одразу, а Віт тихо вивів Рутенію у сіни і спитав:

— Руто, нам треба до Словунії навіть швидше, ніж ми гадали, — чугайстер витримав паузу. — Не хотів тебе лякати, але я такого за життя надивився…

— Віте, кажи вже!

— Руто, я не певен. Але здається, в тобі прокидається дика сила.

— Дика сила? Я про таку…

— Дика сила прокидається у відьом, які ніколи не навчалися. Дикі відьми неконтрольовані. Сила захоплює їх повністю. Вони не можуть передбачити свої дії.