Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Іди до біса! — відповів П’ятий і відкусив шмат ковбаси. — Яка різниця, коли помирати?

— Не поспішай. Буде боліти живіт, — сказав Русані Боримисл.

Вона й сама те знала. Після корінців, трави і сирих грибів… Але спинитися не могла.

Після обіду воїни пішли до сінника, Русану війтиха провела до хати. По дорозі все примовляла:

— Ой, що ж ти, дівчино, їздиш із цими вояками? Важко тобі, певне?

— Важко. Та що робити? Таке життя! — кидала відчіпного Русана.

У цілковитому спокої вона провела два дні. Війт на очі не з’являвся, Викула теж пропав. Усі ці дні Русана лише їла й спала. Воїни розслабилися. Ходили по селу, загравали з дівками…

І виявились не готові до нападу.

20

У горах темнішає швидко. Ще, здається, ясний день, а за мить довгі тіні сповіщають про початок ночі. І на зміну жовтизні сонця, блакиті неба, зелені трав приходить пронизливо-біле місячне сяйво.

Сміх. Простий дівочий сміх. Парубоцькі крики, дівочий вереск, тупіт ніг. Хтось біжить, а хтось наздоганяє. І всім від того весело.

Із сутінок виринули чотири грізні постаті. Щойно вони впізнали чугайстра, як уся грізність зникла, й до села провести викликалися, і хліб-сіль-наливку пообіцяли, й навіть станцювати разом аркана запросили:

— Хіба ми не знаємо, яка радість для чугайстра танець? Та й з його друзями гріх не станцювати!

— А так! Що про нас люди скажуть? Скоро лови, а воїни танцювали аркана, а чугайстра до танцю не взяли?

— Еге ж! То ж удачі не буде! Ой, таки затанцюємо!

— Але ж то чоловічий танок! — раптом витверезив усіх четвертий воїн. — Лише раз у сто років…

Троє глянули на Рутенію. І один із них сказав:

— Вона більший воїн, ніж усі чоловіки нашого селища разом узяті. Ходімо.

— А що таке аркан? — спитала Рутенія чугайстра.

— О! То такий танець! Сама все побачиш, — усміхнувся він.