Розділ шостий[1]

— Але звідки вона могла знати, що Бєлов уже отруєний.

— З щоденника Катрін, який вона побачила, коли брала саквояж. Зошит цей лежав відкритим у тій же шафі, на тій же полиці, де Бєлов заховав саквояж.

— Ну, гаразд, але вона навряд чи брала протиотруту для Бєлова. Рятувати його від смерті вона не збиралася. Але як вона могла здогадатися, що протиотрута може знадобитися Венчеславу. Невже ця жінка знала, що він опир?

— Судячи з усього, знала!

— І що ж було далі?

Аблаутов підійшов до вікна:

— Ви не знаєте ще однієї дуже важливої деталі. Жінка, яку Кримський-Корсаров вважає вбивцею, а ми з вами — опирицею, приходила до Венчеслава в якійсь дуже важливій справі і пішла від нього з подарованою прикрасою.

— Тобто?!

— Алегров, який бачив невідому жінку, яка йшла по коридору у напрямку до кімнати Коллет і потім виходила з нього, стверджує, що спочатку у неї на шиї не було нічого, а потім з’явилося кольє з зелених діамантів…

Почувши ці слова, Орлов схвильовано підвівся:

— Цього не може бути! Як же він роздивився у напівтемряві, чи це зелений діамант, чи зелений корунд, чи смарагд?

— Звісно, не міг. Але річ в тому, що один камінчик був знайдений біля тих дверей, з яких стирчала голова мертвої Катрін. Мабуть, він випав під час її вбивства…

— А чому ви так зацікавилися цим кольє?

— Бо я розмовляв про нього з Кримським-Корсаровим, якого вчора відвіз на вокзал.

— Він що, поїхав?

— Так, до Парижа. І він сказав, що, сидячи у кімнаті Катрін, не бачив ніякого кольє на шиї жінки, яка піднімалася сходами. Отже, цей подарунок вона отримала від Венчеслава.

Аблаутов уважно поглянув на Орлова:

— Мабуть, це дуже коштовний подарунок.

— І не просто коштовний подарунок, хоча за нього можна купити маєток. Тут ідеться не про це. Зелені діаманти — велика рідкість, але секрет тут в іншому. Кольє з діамантів є магічним талісманом і оберігає вагітних жінок.

— Ви хочете сказати…