Розділ шостий[1]

— Сергію Олексійовичу, чи не могли б ми зустрітися? Для мене зараз це дуже важливо.

— Ми можемо зустрітися десь за години-півтори. Я якраз доїду за цей час додому.

— Давайте краще я за вами заїду. Це буде швидше…

Машина Аблаутова справді під’їхала до замку Венчеслава напрочуд швидко, і Орлову здалося, ніби той був десь зовсім близько, але чомусь приховав це.

— Вам додому?

— Так, Інна ще вчора вночі поїхала додому…

У квартирі не було нікого. На столі Орлов знайшов телеграму. Аблаутов, зазирнувши через плече Сергія Олексійовича, промовив:

— Прийміть мої співчуття. Ми сьогодні ж їдемо до Москви.

— Зараз?

— Та ні, уночі, а зараз давайте десь посидимо у кав’ярні, поговоримо…

…У кав’ярні було світло і затишно. Мерехтливе сяйво кришталю, чисті накрохмалені скатерки, тепло — все це заспокоювало.

Вже сидячи за столом, Аблаутов запитав:

— Вас не дивує, що мене не було видно майже два дні?

Орлов знизав плечима, потім наповнив чарки коньяком і запитав:

— Яка, на вашу думку, різниця між московськими і петербурзькими символістами?

— Мабуть, у віршах петербуржців забагато туману, недомовленості і фантасмагорії, як і в самому їхньому місті. А от у москвичів — більше яскравих фарб, чіткості, рельєфності, — і, побачивши здивоване обличчя Орлова, додав: — Мабуть, я кажу дурниці, але сподіваюся як непрофесіоналу ви мені це вибачите.

Орлов поблажливо посміхнувся:

— Я не це мав на увазі. Якщо вас послухати, то в Петербурзі — суцільні Анненські і Блоки, а у Москві — Брюсови і Бєлиє. Але зараз я не про літературу запитую і тому відповім сам: головна відмінність поміж москвичами-символістами і петербуржцями-символістами в тому, що москвичі п’ють коньяк, а петербуржці — шампанське.

— Мабуть, ви праві. Це я вже давно помітив і саме про це хотів з вами поговорити. Ви вчора нічого не помітили дивного у Венчеславі?

— Вчора?