Розділ третій

— Сказав, що хоче повідомити про арабського скакуна військовому старшині.

— Це зовсім не так. Я знаю, куди він помчав. Зустрічати Єлизавету. Вона так чітко назвала місце, де буде за півгодини, що я знала, ми його не втримаємо.

— Це не має значення, куди він пішов, головне, що єдині обійми, які на нього чекають, це — обійми смерті.

— Борисе, що ти кажеш?! Він же ще — зовсім хлопчисько!

— Так, — майже прошепотів Буревий, — але на ньому печать смерті.

…Рєпін мчав на автомобілі вулицями Москви і весь час не міг позбутися неприємного відчуття після розмови з Буревим. Він знав про здатність деяких людей читати чужі думки, але в ролі піддослідного був уперше. Та щось Буревий явно наплутав, бо і матір у Рєпіна жива, і сестри він не має…

Рєпін не встиг загальмувати і вже лише краєм ока побачив, що переїхав собаку, який перебігав вулицю. Зупинивши машину, хорунжий підбіг до мертвої тварини, але було вже пізно. Несподівано Рєпіну стало страшно і він відчув, як довкола нього гусне зловісний морок, а потім його погляд зупинився на вивісці «Похоронна компанія Хоппе і сина». Під нею, у вікні горіло світло. Рєпін постукав. Двері відчинив невисокий старий чоловік з глибоко запалими очима і сивими бакенбардами. Побачивши Рєпіна, він сказав з помітним акцентом:

— Пане офіцере, ви помилилися адресою. Ми ховаємо лише лютеран…

— Ні, я не тому… Я перепрошую, біля ваших дверей, ось тут навпроти, я переїхав пса. Він породистий. Чи не ваш?

Старий підійшов до собаки і уважно подивився.

— Ні, це — не мій собака. І поблизу тут ні в кого такого немає, — а потім, помовчавши, додав: — Цей собака — попередження вам!

— Як — попередження?!

— Попередження про смерть!

У Рєпіна похололо в грудях, а німець тим часом продовжував:

— Цей собака загинув через те, що ви швидко їхали, думаючи про щось дуже важливе для вас. І тому ви не помітили цього пса. І от біля похоронної контори ця тварина нагадала вам про смерть. Тепер, сподіваюся, ви не будете так поспішати?

…Рєпін знову їхав вулицями Москви, і йому не давала спокою думка: «Що це сьогодні за день? Буревий щось говорив про смерть. Цей старий німець також. І пес на дорозі — також, як нагадування про смерть…»

Ще здалеку побачивши каплицю Іверської Богоматері, Рєпін зупинив автомобіль, потім зайшов до церкви і поставив свічку святому Георгію, але вона відразу загасла. Він знову її запалив. І знову свічка загасла. Так повторювалося кілька разів. І в цьому теж було щось зловісне. З важким серцем Рєпін вийшов з церкви і, запаливши цигарку, зупинився біля автомобіля.

Єлизавета випливла з ночі, наче русалка з нічної ріки, — світла, з ніжною посмішкою на губах. Від радості в хорунжого перехопило подих, а вона посміхнулася:

— Я знала, що ви на мене чекатимете, тому й прийшла. Що у вас новенького?

Він мовчки, з щасливою посмішкою, відчинив їй дверцята автомобіля, і вона сіла.