Розділ третій

— Лікарю, ви бачите наше горе. Ми його поховаємо, але в нас нічого не залишиться на спогад про нього. Вийміть з його серця кулю!

Лікар з подивом поглянув на Крістіну.

— Якщо ви цього дуже хочете, то — жодних проблем.

— І ще я вас хочу попросити, точніше, я благаю вас — не зашивайте його тіла грубо, наспіх, як це робиться зазвичай з покійниками. Зробіть усе так, ніби він живий. Я хочу, щоб і в труні він лежав такий красивий, як за життя.

Лікар подивився на неї вже ошелешено.

— Гаразд, я все зроблю, як ви хочете.

Він вийшов, а Крістіна отямилася: «Господи, що за дурниці я мелю. Навіщо мені куля, яка його вбила? Мені він потрібен був живий…»

Увійшов лікар з асистенткою. Венчеслав уважно спостерігав, як вони оперували його тіло. Ось лікар дістав кулю, розірвані судини з’єднав, потім з’єднав і м’язи, а шов на грудях зробив акуратним і малопомітним. Тепер Венчеславу була потрібна лише кров, адже він втратив її занадто багато і температура невблаганно падала, хоча тіло було ще теплим. Потрібна кров, дуже потрібна! І він, сконцентрувавши всі свої зусилля, повернувся у власне тіло.

Після операції до прозекторської увійшла Крістіна зі служницею. Вони, плачучи, дивилися на Венчеслава. А він, хоча вже міг поворухнутися, поки що не робив цього. Йому було потрібно, щоб Крістіна зосталася сама. І знову його побажання було виконано.

— Марто, не залишай Вероніку одну. Я трохи побуду біля Венчеслава і вийду, — сказала Крістіна. І коли вона, зоставшись сама, нахилилася і поцілувала Венчеслава у чоло, він відкрив очі. — Венчеславе! Ти — живий?! — голос Крістіни затремтів од несподіваного щастя, а з її очей потекли сльози. — Господи, де ж лікар, тобі потрібна допомога! Лікарю, лікарю! Він живий!

Кілька лікарів і медичних сестер підбігли до Венчеслава.

— Він живий! Він відкрив очі! Він втратив багато крові. Допоможіть йому! — продовжувала кричати Крістіна.

«Отже, вона почула мій наказ», — зрозумів Боголюбський.

Венчеславу зробили переливання крові, і до нього почала повертатися життєва енергія. Хм, тепер Крістіна постійно шукатиме для нього кров і ніколи не покине його. Гіпноз подіяв!

Звістка про те, що Венчеслав живий, випередила чутку про його смерть. Всі подумали, що лікарі помилилися, а за якийсь час Венчеслава вже перевезли у дім Крістіни. І тієї ж ночі був скоєний жахливий злочин, про який написали всі газети світу. У приміському лісі було знайдено мертвими баронесу фон Аусбах зі служницею. Баронеса напередодні підготувала у нотаріуса документи, за якими вона заповіла все своє майно Володимиру Шервашидзе, відомому досі під ім’ям Вольдемар Гольфштейн Готторб. Економка баронеси дала свідчення, що її господиня пішла на побачення до гера Вольдемара.

Шервашидзе був заарештований. Єдине, що подивувало медичних експертів і не знайшло жодного пояснення, це те, що обидві жертви були повністю знекровлені. А у Шервашидзе не було алібі на момент скоєння цього злочину.

Автомобіль зупинився, і Єлизавета, поглянувши на Рєпіна, чи то сказала, чи то подумала:

— Ти зараз підеш зі мною в дім і допоможеш мені.

Рєпін виліз із машини і рушив за Єлизаветою. У руці він ледве тримав велику, важку, чорну валізу і кожні кілька кроків міняв руку. Вони увійшли до будинку, і Єлизавета наказала Рєпіну залишити валізу у веранді, а потім зачекати на неї у вітальні.

— Я зараз також прийду, — посміхнулася дівчина і зникла в сусідній кімнаті.