Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Далі — пішки. Тут машиною не покатаєшся, нехай половлять нас, якщо є бажання.

— Ліс запалять, — похмуро сказав Шевель. — Як траву у прерії. Або як очерет, якщо хтось ховається.

— Нехай палять, — легко погодився Басмач і виліз з машини.

Інші наслідували його приклад. Тільки дачник-невдаха лишився за кермом.

— Чого розсівся! Викочуйся! — гаркнув Басмач.

— Так теє… хлопці… і може того… Поїду собі… Га?

Слова він добирав обережно, доводячи усім своїм виглядом, що його абсолютно не цікавить те, що відбувається, — він підвіз симпатичних хлопців і хоче їхати далі у своїх нікчемних справах.

— Поїдеш, поїдеш, вали на повітря!

Дачник виліз і скромно присів на капот.

— Добре, братани, — сказав Шевель. — Я на одній нозі далеко не застрибну. Давайте мою частку. Спробую прорватися на цьому «мерседесі», — він ляснув по даху «Москвича», об який обпирався рукою. — Петруні нема. Олежку лишили без грошей, зате живого. Хрін з ними — на чотирьох більше вийде!

— Що вирішимо? — голос у Басмача був якийсь дивний. Він колюче подивився на подільників.

І в цьому погляді кожен бажаючий міг прочитати, що все вже вирішене, що зайвих питань ставити не треба.

Пістолет вже став частиною руки Басмача. Рука ця плавно піднялася на рівень обличчя Шевеля. Він не встиг ані крикнути, ані рвонутися вбік, щоб хоча б на мить відстрочити свій кінець. Однієї кулі було досить, треба було берегти набої.

Шевель сповз на землю. Зламана нога підігнулася, але йому вже не боляче.

Басмач повернувся до дачника, що скам’янів від жаху.

Гога відвів очі. З убивством Шевеля він змирився якось дуже легко. Він — тягар. Але цього мужика можна просто зв’язати міцно й лишити тут…

Басмач натиснув на спускач. Пострілу не було.

Так буває. Особливо з пістолетами Макарова. Один дотепний офіцер сказав якось, що з цієї зброї навіть застрелитися без проблем не можна: коли лупиш з «Макарова», осічки можна чекати у будь-яку хвилину.

Для дачника осічка прозвучала як постріл стартового пістолета. Він зайцем рвонув з місця. Дві кулі, послані слідом, не наздогнали його. Басмач, розмахуючи пістолетом, кинувся за ним, але звідки тільки взявся той корінь! Здавалося, природа стала на захист ні в чому не винного дачника.

— Його не наздогнати! — закричав Стас. — Робимо ноги звідси, чуєш? Не до нього!