Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Коли стрибав Гога, двері вже злітали з завіс. Шевель стрельнув у першого, хто кинувся в квартиру, той, ухиляючись від пострілу, втратив рівновагу і впав, об нього перечепився наступний. Утворилася купа мала. Не гаючи часу, Шевель стрибнув…

Він дуже поспішав, тому впав незграбно і відчув, як хруснула кістка лівої ноги. Біль прийшов пізніше, вже у підвалі…

Басмач навкарачки посунув темним коридором, завернув праворуч, вгледів смужку світла й поквапився туди. По дорозі йому двічі траплялися під руки скалки від розбитих пляшок, і обидва рази вони спорювали його долоні гострими гранями.

За Басмачем рухалися інші. Стас тягнув рюкзака і лаявся крізь зуби. Гога мовчав і сопів, постійно натикаючись на підбори Стаса, якому вантаж заважав пересуватися швидше. Ланцюжок замикав Шевель. Кожний рух викликав дикий біль у нозі, але він скреготав зубами і намагався не стогнати. Він не сумнівався, що реакція Басмача на його скарги буде негативною.

Світло йшло з брудного двійчастого вікна, котре виходило на протилежний бік будинку. Його нещодавно засклили і забили зсередини дошкою впоперек, аби ззовні потрапити до підвалу було складно. Праворуч і ліворуч від вікна йшли невеликі коридорчики. Один з них одразу закінчувався глухим кутом, інший — ще трохи повертав, і глухий кут був уже в невеличкій ніші-відростку.

Стас поставив рюкзак і обома руками рвонув на себе дошку. З другого разу вона піддалася, і Стас упав, стискаючи її в руках. Але віконні стулки були забиті наглухо загнутими цвяхами. Щоб відігнути їх, потрібен час. А часу нема.

Басмач садонув ногою по склу. Воно з веселим дзвоном бризнуло з-під носка.

Стаса осяяло несподівано. Це було одне з тих рішень, які приходять у критичну хвилину.

— Швидко туди! — уривчасто наказав він, киваючи на коридор з відростком, а потім почав руками виламувати рештки скла з віконної рами…

Вони забилися у маленьку нішу так щільно, що неможливо було навіть дихати. Шевелю хтось придавив скалічену ногу, і для нього не існувало нічого, крім болю. Через незручні пози їхні тіла й кінцівки затекли швидко. Якщо їх все ж таки знайдуть, ніхто не зможе навіть опиратися.

Кроки й голоси примусили кожного забути, що таке дихання. Переслідувачі, напевне, розділилися. У їхній бік йшло троє.

— Точно! Їм везе, блін!

— Втретє вислизають! Майорові це не сподобається!

— До чого тут майор? Мене самого вони вже дістали!

Вони були зовсім близько.

— Вікно! Сюди, хлопці!

Один з них висунувся у вікно. І вилаявся.

— Що там?

— А! Вони вискочили сюдою і тепер вже далеко!

— Глянь, ось дошка валяється! Чув, вона була ось так присобачена!