Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Побачимо… Якщо їм пощастить… Якщо свідома частина читаючого населення допоможе. — Шах торкнувся шраму на щоці, що гоївся дуже повільно…

Цього разу не дзвонили, не стукали, не намагалися зламати замок — просто довбанули у двері з усієї дурості. Але будинок був старий, міцний, не тепер будували, двері здригнулися, але витримали, навіть не рипнули, показуючи слабкі місця.

— А-а-а! — заревів, мов бугай, Басмач і схопив Нінку, що одразу ж заверещала, за волосся, рвонув до себе. — Ти! Більше нікому! Су-у-у-ука-а!

Жбурнув її в куток, вихопив пістолет з кишені і вмолотив у викривлене криком і переляком Нінчине обличчя дві кулі.

Ззовні вирішили, напевне, що стріляють у них. Двері прийняли кілька пострілів.

…Учора, в хаті Степановича, Стаса, єдиного, хто прихопив зброю, роззброїли. Гога й Басмач лишили зброю в салоні машини, свій «Макаров» Шевель тримав у бардачку. Басмач мав запасну обойму. В багажнику кинутої машини лежав нікому не потрібний автомат без магазина.

Оце й увесь арсенал, який вони могли протиставити озброєним до зубів хлопцям майора Харченка…

Гога кинувся на балкон, але одразу ж повернувся до кімнати з розгубленим виразом обличчя. Третій поверх. Не п’ятий, але ноги переламати можна. Виходу не було.

Басмач загнав у пістолет нову обойму. Останню.

— Просто так я їм не дамся! — процідив він крізь зуби.

— Я спалю ці чортові бабки! — заволав Стас, хапаючи рюкзак. — Я спалю їх до хрінової матері!

Шевель зняв свій «макаров» із запобіжника. Гога взяв зі столу наган. Кожен раптом зрозумів, що тепер буде бійка до останнього, на смерть.

Масивні двері, витримуючи удар за ударом, потрошку рипіли і готові були піддатися грубій силі. Басмач раптом голосно вилаявся і, відштовхнувши Стаса, вибіг на балкон, ледь не по пояс перехилився через бильця.

Фортуна вкотре посміхалася. Під кутом сорок п’ять градусів від балкона якийсь ідіот вивалив дві тонни піску. Для пісочниці у дворі начальник БМУ, що жив у цьому будинку, виписав самоскид гарного піску, але щось, як завжди, не спрацювало, і наступного дня після того, як вдячні діти мирно порпалися в пісочниці, у двір заїхав ще один самоскид, кузов якого наповнили на совість. Назад водій везти пісок відмовився: у нього наряд закрили, — і звалив вантаж прямо під першим під’їздом. Купа лежала вже третій місяць, спочатку ніхто не наважувався, вичікували: може, він потрібен комусь, а потім купа почала потроху танути. Але того, що лишилося, було ще досить.

— Всі сюди! — гукнув Басмач, котрий щоранку палив на цьому балконі і спльовував на пісок.

Одного погляду було досить, щоб зрозуміти, в чому справа.

Басмач перекинув ноги й тулуб через бильця, зависнув на руках на якусь мить, гойднувся в бік піску і розчепив пальці. Упав він удало, майже в центр купи.

— Рюкзак! — крикнув він.

Рюкзак упав поряд, а за мить на піску лежав Стас.

Басмач розпластався на піску. Йому хотілося закопатися у цю жовту сипучу купу, але очі вже запримітили більш придатну схованку — підвальне вікно на рівні землі. Він вужем сковзнув туди, і руки не встигли намацати порожнечу, як він уже впав і вивихнув кисть. Басмач ледь встиг відповзти — слідом гепнувся Стас.