Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— У мене дуже мало часу. — Гість не поспішав ховати гроші назад до кишені. — Часу на роздуми дати не можу, кажіть зараз.

— Статистика злочинів росте. А великими процентами розкриттів ніхто не може похвалитися. Висить на нашому управлінні кілька справ, але попереджаю — це не кишенькові крадіжки… Якби хтось міг підказати, як їх швидше закінчити…

— З вашим представником зустрінеться наша людина, — нетерпляче сказав незнайомець. — Крім того, цю озброєну банду ми вам теж подаруємо, зможете сміливо рапортувати про добру роботу. Нам потрібно лише повернути те, що вони в нас забрали.

— Гаразд. — Рум’янцев волів би краще взяти гроші, але це завжди небезпечно. — Але більш ніж три доби не обіцяю: це справді не в моїх силах.

— Ми впораємося. — Рум’янцев навіть не мав сумнівів у цьому. — Знімайте з голови мірку для лаврового вінця.

— Не гаймо справді часу. Отже, ми не сиділи склавши руки, деякі сліди є…

Рука, яку потиснув Караваєв, нагадувала металеву болванку, була твердою і холодною. Очі в цієї людини теж були холодні, безбарвні, обличчя — без жодного виразу, немовби скуте льодом. І тембр його голосу теж був холодний.

Прізвище цієї холодної людини було Харченко. Колись він працював у розшуку оперативником, відстань від лейтенанта до майора подолав за разюче короткий термін… Тепер він командував бойовиками Баскіна.

— Ви впораєтесь за три доби, майоре? — Караваєв уже знав, що Харченко вимагав, аби до нього зверталися за званням.

— Так.

— Вам стане ваших людей? Чи викликати з Києва своїх? Вони будуть підпорядковані вам…

— Буде потреба — я скажу. Ось тільки навряд чи це допоможе. І ваші, і мої бійці однаково безтолкові, вміють лише битися, бігати й стріляти. Думати все одно доведеться мені.

Караваєв промовчав. Він дещо чув про майора Харченка, знав, за що його виперли з розшуку. Ця людина мала право дивитися на всіх зверхньо.

— Скільки їх?

— П’ятеро…

… Олег чесно виконав обіцянку і розповів про кожного. Караваєв, двоє його охоронців та Баскін, який нічого не розумів, але прагнув брати участь в усьому, кинулися на квартиру, де п’ятірка повинна була переховуватися, але нікого там не застали. Необхідність візиту до начальника міліції та залучення майора Харченка була очевидною…

— Про них щось відомо?

— Одного звати Басмач, ось його фото. На нього оголошено всесоюзний розшук. Ще один — Геннадій Шевель, живе з крадіжок і перепродажу автомобілів. Зараз теж у бігах, розшукується за свої подвиги. Третій, Ігор Петруня, дрібний фарцівник…

Майор Харченко слухав уважно. Відомості, отримані від Олега, Караваєв скомпонував з тим, що повідомив Рум’янцев. Вони вже знали більше, ніж міліція.

— Проблем не буде, — зробив висновок Харченко. — Далеко шмаркачі не втечуть. Почнуть ділити мільйон і зрозуміють, що це не так просто. Мільйон зв’язує їх, а з вантажем не дуже-то побігаєш, особливо якщо ти не вантажник…