Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Про що ви? — запитав Олег, припалюючи.

— Слухайте, у мене зовсім немає часу! На мене дивіться, я з вами розмовляю! А тепер, Олегу, слухайте і спробуйте зрозуміти те, що я вам зараз скажу, — голос Караваєва нагадував тепер ляскіт металу об метал. — Це — гроші вашого батька, не мої. Але ми компаньйони, і без цього мільйона не відбудеться вигідна операція, котра народить багато таких мільйонів. Сьогодні вранці я умовив декого почекати кілька днів. Люди зрозуміли ситуацію, нам довіряють, нам дали невелику відстрочку…

— А я тут до чого?

— Не перебивайте старших, це неввічливо. Ви, Олегу, спите з коханкою власного батька. Спокійно, я сказав! Отже, якось Ольга прохопилася вам про справу, котра принесе вашому татусеві, за його-таки словами, великі гроші. Раніше ви не дуже цікавилися справами батька, у вас своїх по саму зав’язку, але слово «мільйон» заінтригувало вас. Я не можу тут засуджувати когось, ви з Ольгою — люди молоді, а їй починає набридати життя в золотій клітці, їй лише двадцять… А Юрію Івановичу, слава богу, сорок вісім… Думаю, ви швидко знайшли спільну мову з Ольгою. Непогано мати мільйон на двох, правда?..

…Вона притиснулася до нього кожною клітинкою свого оксамитового тіла, подивилася лукаво йому в очі і сказала, немовби між іншим: «Ти знаєш, що скоро твій батько буде дуже багатий?»..

— …Подробиць я не знаю, вони мені ні до чого. Маємо факти: пограбування вдалося спланувати і здійснити, четверо моїх людей полізли в пастку і зараз мертві. Думаю, своєї частки ви не дістали: мільйон важко поділити. З вами повелися не найкраще. Не робіть здивованого обличчя, я не вперше стикаюся з подібним і публіку цю знаю. Зализати рани ви могли лише тут, в Ольги, бо знали, що батька сьогодні в неї не буде. Заразом ви хотіли пояснити їй ситуацію і спільно вирішити, як бути далі. Алібі підготоване непогано — Юрій Іванович щиро здивувався, коли побачив вас тут. Він, бідолаха, не хоче вірити у змову власної коханки і власного сина.

… «Він і без того не бідний». — «А буде ще багатшим, якщо справа вигорить». — «Ану-ну, цікаво…»

— Видавати я вас не збираюся, юначе. Більше того — заплачу двадцять п’ять штук, а за це ви назвете ваших спільників і поясните, як і де їх краще накрити, щоб гроші лишилися неушкодженими.

— Це не гроші. Те, що ви пропонуєте, — похмуро промовив Олег.

…ТВІЙ БАТЬКО СКОРО БУДЕ ДУЖЕ БАГАТИЙ…

— А за що я повинен платити вам більше? Якщо я доведу Баскіну — а я доведу! — що його син був організатором пограбування рідного батька, він зіграє з вами в Тараса Бульбу і Андрія. Я вам не позаздрю.

…Скоро буде дуже багатий…

— Чорт з вами! Я здаюся, женіть бабки!

— Це неморально, Олегу! Раджу повірити мені на слово. І ще: Ольгу доведеться віддати на поталу. Змову ж з грабіжниками треба ж на когось повісити… Не вітер же їм навіяв…

— Що з нею буде?

— Хай це вас не обходить! Ну? Чи ви, як Матросов, підставите свої груди?

— Знайшли дурника! Вона гарна баба, мені її буде не вистачати. — Подумки Олег вибачився перед Ольгою, подумав раптом: а якби не я був її коханцем, а якийсь молодий бахур, вона б йому те ж саме виказала, потенційна зрадниця, сучка. — Які гарантії, що я вийду сухим з води?

— Моє слово! На сьогоднішній день надійнішої гарантії у вас нема. Олегу, час іде, а ми воду в ступі товчемо…

Олег Баскін тяжко зітхнув і сплюнув з четвертого поверху.

Рум’янцева дуже втомив цей спекотливий день. Телефони на його робочому столі підстрибували від безперервних дзвінків.