Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Гарна тачка… Тільки в поганих руках, гм, була… Не доглядав її хазяїн, — він зітхнув. — Може, ти й правильно зробив… Навіщо такому машина? От тільки тобі така навіщо? Чув, Гено?

Шевель буркнув щось у відповідь. Він полював саме на таку машину півдня. Для справи потрібна. Згорить — не шкода…

Шевель зупинив машину біля посадки і запитав:

— Скільки?

— П’ятдесят три хвилини! — повідомив Стас. — Від перехрестя — вісімнадцять.

— Це — ваш час. Твій і Петруні. Аварія на шосе — сигнал для вас. На перехресті вони будуть за десять-п’ятнадцять хвилин після аварії. Розтелепають шо до чого — ще хвилини три-чотири. Отже, якщо ви будете дуже уважними, через тридцять п’ять — сорок хвилин після аварії потрібна машина повз вас не пройде непоміченою.

— А ти певен, що не помилився в часі?

— Певен! Час — наш спільник. Успіх операції більш реальний, якщо ми розрахуємо наші дії по хвилинах і будемо цього графіка триматися. Звісно, слід зробити поправку. Плюс-мінус п’ять хвилин — помилки не буде.

— Раз ти так кажеш, то мусиш точно знати, коли вони завантажаться грошима і вирушать у дорогу. Точно до хвилини…

— Саме так і буде! Звичайно, абсолютна точність неможлива… Я вже казав про поправку. Плюс-мінус…

— Звідки ти будеш це знати? — поставлене руба питання перервало Шевеля.

— Нехай тебе це не хвилює, братан, — сухо відповів Шевель.

Стас хотів щось сказати, але раптово передумав, стенув плечима і вийшов з машини.

— Хлопці повинні чекати дорогих гостей тут?

— Так. — Шевель і собі вийшов на свіже повітря. — Он там, метрах в ста попереду, дуже зручне місце. Ліворуч — дерева і висока трава, праворуч — прямо джунглі кормового жита, — він говорив так, немовби Стас не бачив це на власні очі. — Колись один мужик знайомий поїхав у село на весілля, а дім, де гулянка була, якраз на околиці стояв, — вийдеш — і ці хащі перед тобою. Діло надвечір було, припекло мужику відлити. Забрів він у ці колоски, а коли застібався, рівновагу по п’яному ділу втратив і впав. Полежав хвилин п’ять, підвівся й побрів назад… З’ясувалося потім, що він разом з рівновагою орієнтацію втратив. Ішов, ішов, ішов — немає виходу. — Шевель запалив. Стас відсунувся від нього подалі. — А вже геть стемніло, нічого не видно. Кружляв він, кружляв, а потім кричати почав. Хто ж його почує, коли він на той час вже на середину поля заперся? Там його і знайшли вранці. Спав… Так що схованка непогана, — резюмував він.

Повз них, знявши стовп куряви, проторохтіла вантажівка. Стас затулився рукою від пилюки, провів її задумливим поглядом.

Він не слухав веселих історій Шевеля. Голова його зараз була зайнята зовсім іншим.

— Завтра вранці…

— Це — точно?

— Точняк. У вас усе готово?