Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

Стаса й Петруню довелося чекати хвилин п’ятнадцять.

Назад їхали мовчки. І тільки коли висадили в місті Басмача, Стас сердито сказав:

— Могли б постріляти один одного запросто! Це нам потрібно?

— Хай чурбан не виступає! — огризнувся Петруня.

— Ти хворий, еге? Для нього вбити людину — як помочитися! Не заводься з ним, це для твоєї ж користі! Тебе, Гого, теж стосується!

Гога стенув плечима.

— Ага, знайшов кого попереджувати! Цей Басмач буде думати, що його тут хтось боїться! На голову залізе!

— Не встигне! Діло зробимо, бабки поділимо — і в різні боки! Коротше, Петруню, моя справа попередити!

— Я думав, тебе вже немає в місті!

— Чого такий кислий, Степановичу? Ось він я, тута, живий і здоровий!

— Краще б тебе тут не було, Гено, чесне слово! Знову з машиною?

— Тобі гаража шкода?

Степанович два роки тому потрапив у аварію. Його вигрібали з-під зім’ятої в гармошку «Волги» довго й обережно, буквально по частинах, потім у лікарні так же довго й обережно збирали докупи. Ніхто не сподівався, що він буде жити, але Степановичу пощастило. Ліва нога не діяла, вказівний палець на лівій руці ампутували, два ребра замінили на протези, зір упав одразу через травму хребта, але тридцятирічний хлопець залишився живим.

Дружина, забравши семирічну доньку, пішла від нього, тільки-но побачила результати праці хірургів. Та не це було трагедією для Степановича.

Йому сказали, що він ніколи не сяде за кермо. А він був помішаний на машинах. Сам він, сміючись, розповідав, що народився на задньому сидінні старого «Москвича», на якому його матір везли в сусіднє село до лікаря, і пристрасть до машин закладена йому в гени.

Шевель часто користувався його гаражем, що стояв тепер порожнім: переховував крадені машини, перефарбовував їх, робив різний дрібний ремонт… Степанович діставав за це проценти і не заперечував: — Мені ж тебе шкода, Генко! Влипнеш рано чи пізно в історію…

— Давно вже я вляпався в цю історію, Степановичу! Відчини краще гараж!

Степанович розчахнув двері гаража, і Шевель загнав туди кавового кольору «шістку». Він викрав цю машину годину тому.

— Вибач, Степановичу, поспішаю, чесно, поспішаю! Будь другом, поміняй номери. О’кей?

Степанович сухо кивнув і поляскав машину по капоту.