Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Просив він… Просив… А мені що робити? Він ще не старий… Удівець… Чому ти весь час про щось мене просиш? Я теж можу попросити.

Гога все ж таки подивився на матір. Гарна. Як на її вік — виглядає непогано. Бачив він баб, які почали перетворюватися в створіння, позбавлені ознак форми й статі, вже через рік після одруження і яким уже в тридцять додавали зайвий десяток. Раптом він спіймав себе на тому, що вперше в житті дивиться на матір як на вродливу, зрілу сорокарічну жінку, і йому стало соромно.

Мати присіла поруч, обережно погладила його по руці.

— Не треба, Гошику, добре? Він… любить мене… Ти зрозумієш колись… Одному недобре… Ми переїдемо до нього, в нього гарна квартира… Заробляє він пристойно…

Гроші. Знову гроші. Гога уявив, як вистрибують з орбіт очі в Федора Павловича, коли він, Гога, без вищої освіти вивалить перед ними на стіл купу грошей, — і на його обличчі заграла посмішка.

Мати сприйняла це по-своєму.

— От і добре! Я знала, що ти зрозумієш!

Батько загинув, коли Гозі було три роки. Він ішов через переїзд і потрапив під поїзд.

Він міцно пив. І в той день був п’яний, як чопок…

Побачивши вираз обличчя дружини, Василь зрозумів: щось сталося. Жінка не дочекалася розпитувань чоловіка.

— Нас зносять, — заявила вона.

Василь жив з нею шлюбом вже два роки. Скандалила вона постійно, з будь-якого приводу, а оскільки від природи була фантастично невезучою, приводів для сварок не бракувало. Залежно від значимості приводу істерики були різного ступеня тяжкості. Його дружині могли відтоптати ногу в черзі, її могли оббризкати грязюкою машини на вулиці, а іноді в неї витягали гроші. В останньому випадку на Василя обрушувалося справжнє цунамі.

Але сьогодні вона не струшувала будинок істеричними зойками. Вона була настільки пригнічена, що навіть балакати нормально не могла.

І до Василя одразу ж дійшло, що сталося щось значно неприємніше і жахливіше за зникнення червінця з кишені пальта.

— Кого і куди зносять? — запитав обережно.

— Нас. Плотникових. Савчуків. Усіх. Будинок наш зносять.

— А… Слухай, а куди цеє… Ну, нас… Мешканців, я маю на увазі…

— Звідки я знаю?

Вона дивилася на нього так, неначе від його подальших дій залежить все, абсолютно все.

— Навіщо його зносити? Підремонтувати… Живемо ж…