Розділ «Андрій Кокотюха Шлюбні ігрища жаб»

— Я просто не хочу влипнути в неприємну історію…

— Твоє право — можеш відвалювати. Я знаю, що ти на мілині, хотів тобі допомогти. Гроші тобі потрібні?

— Вони всім потрібні! — це прозвучало як виклик.

— Ну і не викаблучуйся! Справа обіцяє бути прибутковою. От відчуваю я — все в нас вийде! Дев’яносто відсотків із ста — ти правий, кур’єри можуть і не повернути на Кузьминці. А про гроші… Спочатку візьмемо їх, а потім будемо диктувати свої умови. Тепер ділити їх просто неможливо. Січеш?

— Воно-то так… Але й виходу в мене особливо не було: я знаю все, і, якби я не погодився, Шеф напустив би на мене цього головоріза-чурку. — Петруня пожбурив недопалок у найближчі кущі. — Звичайно, кровожерливим Шеф не виглядає. Зате Басмач сам би напустився, це вже точно. Хіба ні?

Нінка відчинила двері й одразу повернулася до них спиною, кваплячись на кухню. Але Басмач легко спіймав її за лікоть, його худі пальці стиснули лещатами. Нінка ойкнула, та вириватися було марно. Однією рукою Басмач тримав її, другою тим часом намацав вимикача.

Спалахнуло світло, і він побачив її обличчя. З одного боку воно було нездорово фіолетовим. Цю частину обличчя Нінка й намагалася сховати від нього в темряві передпокою.

Басмач торкнувся синця рукою. Нінка зойкнула від болю і відсмикнула голову.

— Знову Шах приходив? — спокійно запитав Басмач.

— Дверима в автобусі прищемило! Пусти руку, боляче!

— Шах приходив, — впевнено констатував Басмач, не послабляючи тиску. — Навіщо ти його пустила?

— Він на вулиці чекав! Та пусти руку, придурок!

— Де він зараз?

— Звідки я знаю! Пусти, в мене картопля на плиті!

Він облишив Нінку і взявся за дверну ручку.

— Я скоро…

— Ти що придумав? Куди?.. Не ходи, не треба! — тепер вона вже сама повисла в нього на руці.

— Не кричи. Та бабця, що за стінкою, дільничному щотижня рапортує…

— Ти знаєш, що тобі не можна ні в що втручатися, знаєш! Не ходи нікуди!

Басмач легко струсив її з руки і швидко вийшов.