Розділ «Володимир Кільченський Вітри сподівань»

— Задля спасителів наших немає жалю, і свою віддамо!

Сміялися вже всі, а Павло, скуштувавши ложкою каші, мовив примирливо:

— Каша знатна, та воно й зрозуміло: чиї руки це вариво готували… Не всім так!

Застукотіли ложки козаків, і на якийсь час запала тиша. Павло, уминаючи кашу, спідлоба зиркав на дівчат, які неквапливо їли, поглядаючи в бік козаків — може, хтось попросить підкинути ще черпачок. Та хлопці мовчки доїдали, сором’язливо відвертаючись убік, поспішали сполоснути миски та запити кашу прохолодною водицею.

Павло приніс вже помиту миску і простягнув Уляні, ледве виговоривши слова вдячності:

— Ще раз за вечерю велика вдячність від… нас усіх. Мо’, допомога яка потрібна, ми на вогнище і хмизу натягаємо. Уранці не треба буде метушитися.

Уляна поглянула на нього, і чи від вогнища, а чи від чогось незрозумілого чорні очі дівчини спалахнули вогнем, і неначе аж димком від такого пекельного вогню повіяло. Він стояв, не прибираючи простягнутої руки, і коли Уляна вже опустила голову, якийсь дивний вогонь охопив його єство. Павлина, побачивши, як Павло ярився вогнем, співчутливо мовила до Уляни:

— Ти, подруго, хоч пісню заспівай для хлопців. Вони ж, певно, вже забули, коли й чули дівочі голоси, а ти перша співачка на селі!

— Та заспівати можна, а ти поклич до нас Варку, втрьох і заведемо нашої… — озвалася Уляна і попрямувала за хуру причепуритися.

Десятинці, радіючи, почали вмощуватися колом, перешіптуючись поміж собою. Павло присів збоку від десятинців, а Замковий вже тут як тут — привів до їхнього гурту двох музик. Не забарилася і підспівувачка Варка.

Варка була серед дівчат найстаршою. Рішуче підійшовши до музик, мовила:

— Хлопці, ми затягнемо, а ви вже під наші наспіви лаштуйтесь!

Дівчата, взявши одна одну попід руки, затягнули пісню про дівоче кохання.

Ой там за яром

Брала дівка льон,

Та нічим пов’язати.

Ой недалечко

Мій милий від мене,

Та ніким наказати.

Гей, або прийди,