Розділ «В’язниця душ »

— Нам час, — коротко промовив ад’юнкт.

Комісар відірвався від читання. Очі його були стомлені, але в них палав дивний вогонь, якого Самковський не зауважував досі ніколи.

— Ми домовлялись піти на Замарстинів, — обережно нагадав йому підлеглий.

Комісар мовчки перевів погляд на темне вікно. Він добру хвилину дивився на чорну шибку, мовби дивуючись, чого це потемніло так рано, адже йому здавалось, що він тільки взявся до роботи. Врешті, Вістовим склав у стос рукописи і передав їх ад’юнктові.

— Під вашу особисту відповідальність, Самковський, — промовив він хриплуватим від довгого мовчання голосом. — Повірте, це вбивство гівна варте... Тут усе набагато складніше.

Практикант кивнув і заховав рукописи в металеву шафу за своїм столом. Ключ від неї він завжди тримав на поясі.

Тадей Курка боязко прочинив двері і впустив поліцейських в будинок. Він був наляканий і виглядав досить кумедно, хоча й запевнив, що присутність Вістовича і Самковського додає йому сміливості.

Лишивши верхній одяг в його кімнаті, поліцейські взяли до рук ліхтарі, і комісар попросив провести їх на горище. Про всяк випадок, Вістовим дістав з кишені подарований браунінг, хоча добре розумів, що користі з того жодної.

Темний простір старезного горища зустрів їх смородом і бридкою павутиною, що залоскотала кожного по писку.

— Тут кішка здохла, — промовив студент.

— Та невже? — єхидно перепитав Самковський. — Як гадаєте, вашим привидам це шкодить?

— Думаю, ні, — серйозно відповів той.

— Я пригадую це горище, — озвався комісар, — поліцейські тут усе обшукали.

— Варто зробити це ще раз, — розпачливо мовив Курка.

Втім, поліцейські й без його поради взялися освітлювати кожен куток, але за чверть години обшуку практикант витягнув звідкілясь тільки стару лакейську ліврею.

— Беремо її з собою і ходімо донизу, — наказав комісар, утираючи спітніле чоло.

У кімнаті Курки Вістовим оглянув знайдену річ. На перший погляд, в ній не було нічого незвичайного: засмальцьовані лацкани, безколірні рукави і декілька ґудзиків, що дивом уціліли на полах. Струсивши пилюку, поліцейський оглянув кишені. Вони були порожні й неприємно шершаві. Одна кишеня виявилась дірявою, і Вістовим узявся обмацувати підкладку. Раптом його пальці натрапили на щось тверде й округле, схоже на монету. Комісар дістав кишенькового ножика і зробив надріз у підкладці. У старій лакейській лівреї справді виявилась монета незвично великих розмірів. Піднісши її до світла й уважно придивившись, комісар упізнав старовинний празький гріш.

— Пригадуєте нумізматичну колекцію покійного Раковського? — запитав у практиканта Вістовим. — Саме такої монети там і бракувало...

— Звідки вона у лакея? — здивовано перепитав той.

— Ще не знаю, але здогадуюсь.