Розділ «В’язниця душ »

В’язниця душ

— Ви часом не шульга, комісаре? — несподівано запитав полковник.

Вістович здивовано глянув на Редля.

— Ні. А чому ви питаєте?

— У браунінгів є один недолік: пружина знаходиться вгорі і віконце для викиду гільз достатньо високо. Якщо стріляти лівою рукою, то можна пошкодити собі великий палець, — пояснив той.

— На щастя, я стріляю правою, — посміхнувся комісар. — Панові не шкода віддавати такий скарб, полковнику?

— У мене таких два, — відповів Редль. — Придбав другий на подарунок. От і подарував.

— Гадаю, придбали не у Львові?

— Аж ніяк. Тут немає таких. У Відні... Ще щось, комісаре?

— Так. Нехай поліцейські філери у Кракові перевірять спіритичне товариство «Брати потойбічні»; — сказав Вістович. — За ним ховається кримінальна ложа.

— Зроблю все, що зможу, обіцяю.

У голосі Редля тепер відчувалась цілковита байдужість. Вістович зрозумів, що розмову закінчено, і, тамуючи роздратування, вийшов за двері. Від протягу вікно бібліотеки різко зачинилось. Комісар помітив, як полковник, вилаявшись, узявся перевіряти, чи ціле скло. Редль був обернений до нього спиною, і Вістовичу спало на думку, що в цю мить він, якби хотів, міг би його застрелити. Просто вихопити легенький браунінг, натиснути на гачок і сховати назад до кишені.

Звісно, Вістович не збирався його вбивати, тому ще більше здивувався, звідки в нього взялася така думка. Двері, як і вікно, також гучно зачинились, і комісар спустився у вітальню на першому поверсі. Далі через передпокій швидким кроком вийшов на вулицю. На порозі комісар на мить зупинився, надягаючи капелюха і слухаючи, як той самий тип у зім’ятому костюмі клацає замком.

Сівши у фіакр, Вістович знову пригадав, як Редль зачиняв вікно. Те саме сталося тоді у філармонії. Перший постріл відволік загальну увагу і змусив Раковського перехилитися через балкон, а другий постріл убив його... От тільки чи зручно було вбивці стріляти, стоячи в першому ряді? І чи не надто ризиковано? Адже зал був переповнений, і його неодмінно помітили б... Але свідків досі не виявилось, отже, вбивця був не серед глядачів. Від раптового здогаду кинуло в піт.

— Треба менше пити, — тихо промовив він і, висунувши голову, гукнув візникові: — Я передумав! Не їдемо в поліцію! До Старого театру...

— Як пан собі зичить, — байдуже відповів той, прикинувши, що оплата від того не зміниться.

Директор філармонії цього разу значно приязніше зустрів гостя.

— Я надовго вас не затримаю, — одразу після привітання запевнив комісар.

— Що ви, пане Вістовичу, — посміхаючись, відповів директор, — я до ваших послуг стільки часу, скільки знадобиться.

— Мені треба оглянути сцену, — сказав Вістович.

— З приємністю вас туди проведу...

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «В’язниця душ» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „В’язниця душ “ на сторінці 31. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи