Розділ «В’язниця душ »

— До чого це? — перебив його Редль.

— А до того, що виконати вашу вказівку мені не вдасться. Бездоганна репутація покійного померла разом з ним... Після розслідування все це стане відомо. Я тут нічого не вдію.

— Зробіть усе, що можете, — спокійно відповів полковник.

— Краще знайдіть когось іншого, — повторив комісар. — І можете не нагадувати мені про справу Гаусмана. Я волію ходити до суду...

— Я нагадаю вам про Evidenzbureau, — холодно озвався Редль, — мені під силу не тільки домогтися покровительства цієї установи, але й накликати на вас її гнів... Хочете бути ворогом імперії? Не думаю, комісаре.

Запала мовчанка. Редль відчинив вікно і запалив цигарку. Повіяло холодом, і приємний запах книг змішався із запахом диму.

— Доведіть справу до кінця. Нам потрібно знайти вбивцю, — нарешті озвався полковник. — Просто не розголошуйте брудні факти. Решта — наш клопіт... Договір також залишається в силі, ви отримаєте все, що я обіцяв.

У голосі Редля відчувалася втіха від того, що йому вдалося повернути собі впевненість і розмовляти з Вістовичем дещо надмірно і поблажливо, як раніше.

— Може, маєте якесь прохання? — несподівано запитав полковник.

Комісар довго мовчав, а тоді тихо озвався:

— Мені потрібен револьвер. Свій я загубив, коли мене ледь не втопили у Віслі. В поліції, як завжди, видадуть якийсь непотріб, — сказав комісар.

Той факт, що Вістовича ледь не вбили, здавалось, ніяк не вплинув на полковника.

— Вам потрібен саме револьвер? — перепитав він.

— Ні, мені просто потрібна хороша зброя.

— Гаразд.

Редль дістав з кишені чорний блискучий пістолет і поклав його на стіл.

— Цей красень ваш.

— Браунінг? — здивовано перепитав комісар.

— Так, чудовий, легкий семизарядний браунінг 1896 року. Простий настільки, що з нього може стріляти навіть ваша дружина. У поліції вам такого точно не бачити, і навряд чи знайдеться щось краще в цілій імперії, — зазначив полковник.

— Окрім браунінга, з якого вбили Раковського, — тихо сказав Вістович, беручи до рук зброю.