Розділ «В’язниця душ »

— Опишіть нам цього чоловіка, — попросив комісар.

— Середнього зросту, лисуватий, завжди в дорогому одязі...

— Нам потрібні якісь особливі його риси. Можливо, щось незвичне в поведінці, — уточнив Вістович.

Янка пересмикнула плечима, але задумалась. За хвилину вона таки щось пригадала:

— Тоді, коли він... розуміє пан... коли він був зі мною у Мамки Цимес, то просив прийти до нього босоніж у самій сорочці.

Самковський презирливо хмикнув, пробурмотівши:

— Значить, від того мав стоячку. Це, звісно, нам дуже допоможе...

Вістович також був дещо розчарований.

— Це все? — перепитав він.

— Називав мене Гретхен...

— Гретхен?

— Так, і ще для нього я вивчила вірш німецькою.

— Пам’ятаєте автора?

— Ні.

— А назву?

— Також забула.

— Можете його нам прочитати?

Янка сяк-так пригадала кілька рядків.

— Goethe, «Wanderers Nachtlied», — упізнав комісар.

Спогад видався болючим. Колись цей вірш зі сцени декламувала його дружина.