Розділ «В’язниця душ »

— Просто подряпина, — відмахнувся Вістович. — Кажіть!

— Пригадуєте, доручали мені простежити того дивака, з яким ви розмовляли в філармонії одразу після вбивства Раковського? — спитав ад’юнкт.

Очі комісара спалахнули цікавістю.

— Так-так, звісно. Дізнався щось?

— Вам краще побачити...

Вістович хутко надягнув плащ, і вони вийшли на вулицю.

— Нам до жидівського цвинтаря, — повідомив Самковський і пришвидшив крок, щоб устигнути на трамвай, який якраз чекав пасажирів на зупинці. Комісар поспішив за ним, перемагаючи нестерпну ломоту в кістках і ледве дихаючи. У трамваї він полегшено сів на лаву.

Чоловіки вийшли біля Нового театру і подалися в бік синагоги на Шпитальну. Там вони завернули в невеликий провулок, що тягнувся до цвинтаря.

— Це тут, — промовив ад’юнкт, указавши на старі порепані двері.

Відчинивши їх, прибулі найперше побачили поліціянта, який чергував біля сходів, що вели нагору.

— Все гаразд? — запитав у нього Самковський.

Той ствердно кивнув.

На другому поверсі вони зайшли у невелике помешкання, де одразу ж відчули різкий запах ліків.

— Це сюди найчастіше навідувався той медіум, — пояснив ад’юнкт, — хоча сам він мешкає на Клепарові.

Самковський знаком запросив комісара пройти далі, до кімнати. Там, на ліжку, він побачив жінку, наполовину вкриту ковдрою. На обличчі її виднілося кілька чималих синців і подряпин, на яких запеклася кров. Очі були заплющені, а темне сплутане волосся розкидане по подушці. Поруч сидів поліційний лікар Фельнер, копирсаючись у своєму саквояжі. Побачивши Вістовича, Фельнер на мить відволікся, недбало махнув рукою для привітання і знову поринув у свій саквояж.

— Знайшли її тут позавчора, — пояснив Самковський, — спить майже увесь час, допитати не вдалося, тож невідомо, хто це зробив. Швидше за все, той наш медіум.

— Помешкання, схоже, належить їй, — сказав комісар, роззираючись довкола.

— Без сумніву, — підтвердив ад’юнкт, — ще ми знайшли її паспорт. Дівчину звати Яніна Циновська.

— Медіума схопили? — запитав комісар.

— Ще ні...