Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Та з якими грошима, їх пристав узяв! Он уже котрий день не просихає!

— Та то сектанти все влаштували! Вони боялися, що Семенов їх відправить за море, а сам тут залишиться з молодухою своєю!

— Вчора сектантів з порту погнали, щоб там ото не зваблювали людей піснями своїм брехливими!

Ну, і далі пішли язиками чесати. Я чай допив, поїхав у пансіон біля Солдатської синагоги. Там уже побували до мене, бо он господар тримав лід біля підбитого ока Коли я спитав про білявку, то аж руками замахав з переляку. Але я його не кулаком пригостив, а рублем, то він розповів, що та жінка приїхала кілька тижнів тому, заплатила наперед, поводилася тихо.

— Окрім останніх днів, коли отой бандит приїхав.

— Який бандит?

— Якого у Семенова застрелили. Жид з Одеси.

— Він приходив сюди?

— Що там приходив! Жив тут! Увесь час опери дурним голосом виспівував, ще з білявкою тою забавлявся. Так гучно, що троє моїх пожильців з’їхали від цього шуму! Я скільки грошей втратив, а тепер он ще й око мені підбили, наче босяку якомусь! — скаржиться господар.

Я його підбадьорюю ще рублем і прошу подивитися кімнату, де жила білявка.

— Та дивилися її, — кривиться господар пансіону. І я помічаю, що якось він хвилюється. Чому?

Він веде коридором до самого кінця, потім відчиняє невеличку кімнату. Вузеньку, з маленьким віконцем, що виходить у двір, якраз на буду вигрібної ями.

— Кого дуримо? — несподівано питаю я і притискаю господаря до стінки. — Ти мені фуфло не штовхай! Показуй кімнату, де вона жила! Швидко!

— Та там живуть! — кривиться господар. То він бандитів водив у зовсім іншу кімнату. Ну ділок!

— Веди давай!

Він зітхає і веде на другий поверх. Відчиняє двері номера, розкішного, на дві кімнати. Оце воно! Зараз тут живе хтось, мабуть, комівояжер. Бо он пакунки якісь. Придивляюся, а то листівки антидержавного змісту. Бунтівник!

— Ви швидше, а то прийде пожилець, скандал влаштує! Прошу! — каже власник кімнат.

— Стій на дверях і не хвилюйся! — наказую я. Сам дивлюся біля дзеркала Кожна жінка біля дзеркала багато часу проводить. Потім обдивляюся умивальник. Простий: бак із водою, раковина бляшана, під нею цеберко для використаної води. Помічаю в раковині волосся. Витягаю. Довге, скоріше за все, жіноче. Руде.

— До теперішнього пожильця жінки якісь приходили?

— Ні, жодної. Сам живе, як сич. Ви вже подивилися?