Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Якого хера вони стріляти почали?

— Не знаю! Там нечисто щось! Бреше поліція. Якогось четвертого приплели, хоч вони утрьох на справу пішли!

— Точно утрьох?

— Точно! З ними баба ще була, але на справу її не брали, бо баба до нещастя.

— Що за баба?

— Білявка якась. Вона з братом твоїм приїхала!

— Де вона зараз?

— Не знаю. Жили вони в мебльованих кімнатах біля Солдатської синагоги. А потім та дівка зникла. Мабуть, злякалася і втекла.

— Чому ваші почали стріляти?

— Не знаю, але вони були надійні хлопці, ходили не на одну справу і ніколи не підводили! Там щось нечисте! Щось поліція каламутить! Вчора забрали Ваньку Савінова, дрібного босяка з порту. А тепер шукають його, наче він четвертим у справі був. Та тільки ж Ванька — морфініст, його б ніхто на справу не взяв, бо в нього руки тремтять він і револьвер не втримає. Та й тієї ночі він у притоні валявся. Вкрав десь котли золоті і поміняв на морфій. Щось мутить поліція! — бандит розповідав поспіхом, аж захлинався, чутно було, що перелякався. — Не вбивай, будь ласка, не вбивай!

— Подивлюся. А зараз бери свою кодлу і пішов у місто. Щоб знайшли мені ту сучку, яка з братом моїм приїхала. Дізналися, де вона. Піднімай усіх босяків. Зробите — нагороджу щедро, а ні — так рознесу весь ваш Херсон задрипаний дощенту!

— Зробимо! Знайдемо!

Побігли бандити. Фіма піти мусив, але не йде.

— Що у тебе поїсти є? — питає в трактирника.

— Все, що бажаєте! — перелякано, каже той.

— Давай повечеряти нам. Ану приберіть це лайно п’яне! — кричить Фіма своїм хлопцям. Вони мене підхопили і тягнуть. Так виходить, що обличчям до Фіми. В мене перевага у раптовості і револьвер поруч, але ж якщо впізнають мене, важко тут працювати буде. То я почав удавати, наче блювати збираюся. Фіма відвернувся, а його хлопці скоріше викинули мене геть з трактиру.

Я трохи полежав, обтрусився і пішов з порту. Коли чую, співають наче. По російськи, красиво так. І Господа славлять. Що за дива? Порт у кожному місті — то скупчення гріха, а тут про Бога співають. Підійшов я, бачу, а це мої сектанти. Зібралися у складі великому, стали посередині, за руки взялися і співають. Славлять милість Господа та просять допомоги собі, мріють про нову Батьківщину, яка буде їм матір’ю рідною, а не мачухою. Чисто так співають, щиросердно. Я підійшов ближче, до щілини в стіні складу припав оком і дивлюся. Сектантів десь біля сотні, якщо з дітьми рахувати. Так видається, що вони тут і живуть. На сіні та ящиках сплять, але і в біле одягнені, й про Бога на забувають. Воно-то, звісно, сектанти, дрова для пекла, як панотці кажуть. Але тут я сумніваюся. Бо ж часто є таке, що от людина не православна, а живе праведно, Бога почитає, людей не ображає. Невже і їй до пекла, разом із грішниками, зі всякими душогубами?

Ото стояв я, розумував про милість Божу, коли чую стукіт копит. Густий такий, не інакше, як ціла сотня козацька мчить. Я відійшов від барака. І справді козаки, наскочили, наче татарва якась. Канчуками луплять, кіньми давлять, кричать. Побили сектантів і зі складу вигнали. Мовляв, не платять ще й співають молитви свої сектантські. І жінок, і дітей вигнали, в ніч прямо. Зібралися вони на вулиці, не знають, що робити. Пожалів я їх, дав двадцять рублів, щоб якось влаштувалися. Вони давай мені дякувати, ледь не руки цілувати. Я цього не люблю, нагадав, що Господа треба славити, а не мене, пішов до себе в кімнату. Там дверцята стільцем підпер, ліжко тихенько перетягнув, револьвер під подушку поклав, одяг склав, щоб за необхідності швидко вдягтися, влігся спати. Набігався за день, то наче в темну воду пірнув.

Уранці пішов чаю попити, коли всі тільки й балакають, що поліція четвертого злочинця знайшла, Ваньку Савінова Хвилями до берега тіло прибило. Поліція вважала, що Савінов викрав човен і хотів з міста втекти, але в морі човен перевернуло, і втопився бандит. Гроші, звісно, теж. Люди про це балакали, і ніхто не вірив. Казали, що, по-перше, жоден човен з порту не зникав. По-друге, Ванька весь у синцях та забоях був, наче побили його добряче. По-третє, бачили, як Ваньку з притону поліція вже після пограбування забирала Темна справа, одним словом. Ще балакали про одеських бандитів, які шукали якусь білявку і підняли на це місцевих босяків.

— Кажуть, що та білявка все і влаштувала! А потім зникла! Може, і з грошима! — казав один.