Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Що ви робите? — лякається адвокат, а я підпираю двері стільцем.

Справник намагається їх відкрити, але не може.

— Підіпригора, виходь!

— Слухай сюди, — шепочу адвокату. — Коли вийдеш звідси, одразу біжи на пошту. Дай телеграму в найбільші газети Петербурга та Москви, а також до Двору государя-імператора про те, що Іван Карпович Підіпригора вирішив піти на війну добровольцем.

— Що? — перелякано шепоче адвокат.

— Підіпригора, виходь! Виходь, мерзотнику! Від кулі не сховаєшся! — верещить у дикому збудженні справник. — Злякався, злякався! Ламайте двері!

— Окрім цього, вкажи в телеграмі, що я віддаю рівно половину від спадку князя Ухтомського на потреби армії. Зрозумів?

— Вас зараз розстріляють! — тремтить адвокат.

— Зроби те, що я кажу! Повтори!

Повторити він не встигає, бо двоє городових вибивають двері і ввалюються у кімнату. За ними забігають їхні товариші. Справник заходить останнім.

— Пане адвокате, цей шибеник напав на вас?

— Ні-ні, просто двері чогось заклинило. — адвокат аж тремтить від страху, але бреше добре.

— Узяти його! — справник вказує на мене. Поліцейські обережно беруть мене за руки, ведуть. — Я тобі зроблю! — справник кидається на мене, хоче вдарити кулаком, але зустрічає мою ногу. Верещить, хапається за матню і падає на підлогу.

Мене виводять, поліцейські перелякано сповіщають, що прибуло два десятки вершників і наказ із Санкт-Петербурга передати мене військово-польовому суду Охтирського 12-го гусарського полку.

— Що це воно робиться, Іване Карповичу? — питають вони перелякано.

— І сам не знаю, — я намагаюся зберігати спокій.

Мене вивели на вулицю. Там я побачив автомобіль і вершників. До мене підійшов офіцер, подав руку.

— Доброго дня, Іване Карповичу. Ротмістр Шабаєв.

— Доброго дня.

— Прошу в машину.