Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Отруїла?

— Так, кілька місяців тому з князем трапився нервовий зрив, після якого він ледь не помер. Його стан був поганий, аж поки до нього не прийшов якийсь китайський лікар. Фактично врятував князя і дав можливість йому ще трохи пожити. Але здоров’я князя було слабке, то він таки помер. Тепер племінники доводять, що його отруїли.

— Ви думаєте, це правда?

— Я думаю, що ні. Я балакав з лікарем, який досліджував тіло князя. Лікар сказав, що у покійного був цілий букет важких хвороб, тож причини смерті були цілком природні. Але безпорадні спадкоємці купили результат розтину, потім китайський лікар загадково загинув, а в його кишенях знайшли отруту, якою начебто він отруїв князя. Жодних прямих доказів, але китайську дівчину арештували. Наскільки я знаю, ту бідолашну намагалися пов’язати з вами, щоб звинуватити вас у вбивстві. Це дало б можливість оскаржити ваші права на спадок. Але в них немає жодних доказів. Вони спробували вказати на журнал із вашою оповідкою, який знайшли в кімнаті дівчини, та швидко з’ясувалося, що читати ту оповідку їй наказав учитель, який давав їй уроки. Оскільки зробити з вас кримінального злочинця не вдалося, з вас намагаються ліпити злочинця політичного.

— Що за маячня?

— Активно вивчається ваша можлива співпраця з німцями. Це був би красивий хід — зробити з вас німецького шпигуна саме зараз, у розпал антинімецьких настроїв, але для цього потрібне хоч щось. У них немає нічого.

— У кого — у них?

— У поліції. Наскільки я знаю, племінники вже заплатили десять тисяч і ще обіцяють тридцять п’ять тисяч за ваше успішне звинувачення. То поліція намагається відпрацювати ці гроші. Мабуть, вони зацікавили і генерала Штейнера з охоронного відділення, бо він активно став до роботи і запропонував версію, що ви — революціонер.

— Я? Ветеран охоронного відділення, житель глухого хутора, що пише пригодницькі оповідки, я — революціонер?

— Штейнер стверджує, що ви старанно приховуєтесь, а насправді виношуєте плани захоплення влади.

— Захоплення влади? — я хапаюся за голову. — Влада що, корова на лузі, що ото я прийду, візьму за мотузку і захоплю? Маячня!

— Іване Карповичу, я читав доповідну Штейнера. Дванадцять аркушів. Знов-таки нічого конкретного, але в цілому вимальовується не дуже втішна картина. Ви надзвичайно популярний в імперії і можете використати цю свою популярність по-різному. В доповідній було кілька фотографій з подій у Ромнах, коли ви вправно керували велелюдним натовпом.

— Я славив государя!

— Тоді славили, а якщо б хулили?

— Я відданий імператору!

— Я в цьому не сумніваюся, а Штейнер — сумнівається. Він згадує про якісь заворушення у селі Палена Буда, під час яких було вбито тамтешнього пана.

— Я був у Паленій Буді в супроводі поручика Нестерова, найкращого авіатора імперії!

— Штейнер вважає, що Нестеров вас чомусь покриває.

— Мабуть, теж хоче захопити владу?

— Іване Карповичу, не іронізуйте, я говорю про надзвичайно серйозні речі! — трохи ображається адвокат.