Розділ «Частина друга: Від постаменту до ешафоту»

— Вибачте, просто мені прикро чути ці голослівні звинувачення.

— Розумію. Також у доповіді Штайнера є інформація щодо ваших зв’язків із сектантами і якимись німецькими поселенцями. Прикладений навіть уривок із вашої оповідки, де ви вихваляєте німецькі поселення у Тавриді. З цього робиться висновок про ваші германофільські погляди.

— То я бунтівник чи шпигун? Хай уже пан Штейнер визначиться!

— Ви, Іване Карповичу, судячи з доповіді Штейнера, дуже ненадійна особа, що має небезпечно великий вплив на простих людей. І якщо вам ще потрапить до рук два мільйони спадку, то ви можете витратити їх на розбудову власної партії та підготовки заколоту.

— О, тобто я вже Пугачов?

— Скоріше Мазепа, бо Штейнер стверджує, що ви спробуєте відколоти малоросійські губернії та Царство Польське, проголосивши себе Великим Гетьманом Київським та Варшавським.

— А фінансувати мене буде кайзер?

— Звідки ви знаєте?

— Ну, якщо пан Штейнер вирішив зібрати у своїй доповіді всі дурниці, то як інакше? Там є щось про кров християнських немовлят, яку я п’ю кожного ранку?

— Є. Ви що, теж читали доповідь? — дивується адвокат. — Штейнер пише про якусь темну історію з вовкулаками, які вбивали християнських немовлят у малоросійських губерніях. Тепер це припинилося, генерал стверджує, що ви домовилися з вовкулаками, і вони переселилися до великоруських губерній. До речі, Штейнер зауважує, що ви вдома, а почасти і в громадських місцях розмовляєте малоросійською говіркою. Це правда?

— Так, але ж це не заборонено.

— Не заборонено, але підозріло.

— Слухайте, у Полтавській губернії майже всі розмовляють так, то що, всю губернію підозрювати?

— Просто балакайте російською, і все. Оповідки ви ж пишете російською — і балакайте так само. Це краще ж буде для вас Бо насправді все дуже серйозно. Так серйозно, що оце епізод із нападом на поліцейського справника вже навіть не згадують. Ідеться про куди більш серйозні звинувачення. Такі звинувачення, які можуть призвести до смертної кари! — кричить адвокат.

Він страшенно нервує, я придивляюся до нього.

— Ви це серйозно?

— Так, Іване Карповичу! Коли я брався за вашу справу, то думав більше про чарівну Анастасію. Але потім ця справа почала засмоктувати мене, як болото, і зараз я вже бачу, що вам загрожує смерть.

— А ви самі вірите у те, що мені приписують?

— Іване Карповичу, я адвокат, я не працюю в категоріях віри, я розглядаю лише факти.

— І про що кажуть факти?