Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Я ото кулаками махаю, наче розійшовся сп’яну.

— Припини! А то ще звільнять нас, — каже Ізабелла і витирає кров Леопольду. Той дивиться на мене вовком. Коли на балкон виходить патлатий, то відвертається. Патлатий дивиться на нас насторожено, мабуть, щось відчув підозріле і шукає до чого присікатися, але ми йому ввічливо посміхаємося, Ізабелла прикрила сукнею краплі крові на підлозі, й наче нічого і не було. Коли патлатий іде, всі з полегшенням зітхають.

— А ти молодець, — каже Абрам і плескає мене по плечу. — Боєць. Леопольд же професіонал, а ти його здолав.

— Бо не за правилами б’ється! — не здається Леопольд. А я думаю: як такого бугая завалити за правилами? Тут уже хоч якось.

На балкон виходить Куровський. Наказує всім повернутися до зали. Зачиняє за нами двері на замок.

— Відсьогодні й до закінчення роботи виходити на балкон і з будинку заборонено. Все зрозуміло?

Що тут не зрозуміти? Киваємо. Керівництво наше пішло кудись радитися, а ми далі сиділи, випивали потроху, балакали. Цікаві люди виявилися. Леопольд розповідав, як його рідний батько продав у слуги до якогось пана, а той вже пан продав у Антверпені в цирк, де з хлопця і зробили борця.

— Тільки я пішов із цирку, бо там нечесно!

— Що нечесно? — дивуюся я.

— Там мене примушували програвати! Бо чорний не може перемогти білого! Але я міг! Я сильний борець! І я не схотів піддаватися! Ось зароблю грошей і повернуся на Батьківщину!

— Тобі добре, в тебе є Батьківщина! — зітхає Абрам.

— А в тебе що, немає? — дивуюся я.

— Немає.

— Ти не з Одеси?

— Яз Кишинева Але то місто, де я народився! А Батьківщина — то інше!

— Що інше? — дивуюся я.

— Батьківщина — це твоя держава! — урочисто промовляє Абрам.

— Так той, імперія наша, дім Романових, чим тобі не держава?

— А яка ж вона моя? В університет не вступиш, бо квота. На державну службу не візьмуть, бо теж квота. Поза смугою осілості жити не можна. Сиди, жиде, тихо, торгуй і не вилізай! А ми час від часу будемо приходити і тебе різати, наче худобу! Оце ти називаєш Батьківщиною? — питає він так гаряче, що видно — багато про це думав.

— Ну, не знаю я, — стенаю плечима.