Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу

— Летимо?

— Підлога тремтить. Я от двічі на аероплані літав, то схоже було, — киває Мельников.

Я і сам прислухаюся до ніг. А воно таки тремтить. Так ми летіли бозна-скільки, бо ж годинників не було, щоб час подивитися. Нам у акваріум запускали щось таке огидне. Не одразу й зрозуміли, що його їсти треба. Це Федька здогадався, перший скуштував ту гидоту. Кривився, бо ж несмачне, але їв, бо ж голодні. Потім і ми з їх благороддю доєдналися. Важче було з тим, щоб до вітру ходити. У акваріумі посудина час від часу з’являлася. Але от виявилося, що Мельников, як людина культурна, не міг при інших. Ото і сяде вже, у самого аж очі вирячені, бо ж давно до вітру не ходив, а ми поруч — і не може. Хоч його вже аж роздуло всього.

— Ваша благородь, ми відвернемося, очі заплющимо, вуха затнемо, наче і немає нас. Насправді ж немає. Давайте вже, — турбуюся я про їх благородь.

— Ви-то очі заплющите, а вони! — киває їх благородь у залу. А там же ті двоє, які нас викрали. Дивні, ще дивніші, аніж ті, що в акваріумах. Плащі чорні зняли, і виявилося, що вони насправді з заліза. Не тільки з заліза, а ще з інших матеріалів. Ото наче ляльки величезні. Майже залізні люди. Можуть ходити, можуть на колесах їздити. Тільки голова у них не в голові. У грудях у цих ляльок акваріуми невеличкі, і в них дебелі шматки слизу плавають. І ото так виходить, що слиз той усім і керує. — Як таке бути може, Ваню? — питає їх благородь. — Слиз же!

А я не знаю, що й відповісти. Таки слиз. Холодець якийсь. Його б хріном намацюлити та з’їсти під горілку, а воно ось так.

— І навіщо ми їм? — дивується їх благородь.

— Та хіба не зрозуміло? — дивуюся вже я, хоча при начальстві якщо і дивуватися, то тільки керівній мудрості та завбачливості або сміливості. — Мабуть, на ярмарок якийсь нас везуть чи до цирку.

— Якого цирку?

— Ну, ось подивіться. Он інші акваріуми, і там різні тварі сидять. Це як ото ловці, що тварин ловлять. Коли я служив у Туркестана, так якось ловили ми тигру для Бухарського еміра Добре нам заплатив той емір, гладкий такий дядько, з бородою, і шаблю завжди з собою носить. То оце і нас разом з іншими так само спіймали, — я розповідаю, їх благородь дивляться на мене, наче хтось на нові ворота Щось собі розумують.

— Що! — волають несподівано. — Мене, російського офіцера, на ярмарок! До цирку, наче тварину якусь! Не бувати такому! — кидаються до стінки акваріума цього, і давай лупцювати кулаками. Та тільки ж стінка, хоч і скляна, а міцна, кулаки відлітають, наче від каменю. Побилися їх благородь і сіли. Летимо далі.

Бозна-скільки часу минуло, коли зчинився галас Отой слиз у залізі, я їх Слимаками назвав, чомусь почав страшенно нервувати. Потім трясти нас почало, потім бити, як ото на кораблі у шторм. Я якось із Криму до Одеси ходив, то знаю, що це таке. Трясе нас, кидає, наче груші на вітрі, потім удар, задимилося все, Слимаки кричати припинили, завмерли у своїх залізних оболонках, наче неживі. Якийсь скрегіт почувся, відчинилися двері, й усередину цього самовара зайшли двоє. Ото не знаю, як їх і описати. Такі страшні і незвичайні. Але ж у філера пам’ять мусить бути пречудова, щоб раз побачив і навіки запам’ятав. То досі перед очима стоять.

Значить, за тілобудовою схожі вони були на людей. Тобто на двох ногах стоять і дві руки мають. Тільки і ноги не такі, й руки. Та й самі височенні, десь півтора сажні, виблискують, наче зі срібла зроблені. Так як же зроблені! Жодної клепки! Наче ото зі срібла цілком і вилиті! Тільки ж срібло — метал важкий, а ці ходять легко, як хижаки на полюванні. Тільки не те мене вразило, що все їх тіло наче у рицарських латах, як ото у музеях показують. А вразила їх голова. Бо така вона, що борони Боже! Ото як узяти рака, мавпу та черепаху, перемішати їх, а потім збільшити, ото буде голова тих чудовиськ!

— Матір Божа! — шепоче Федька, коли їх побачив. Їх благородь тільки очима кліпають, а я «Отче наш» читати почав, бо ж зрозумів, що смерть наша прийшла. У такому чудернацькому вигляді, але ж безсумнівна смерть.

Оці нові чудовиська, я їх Срібними назвав, підійшли до Слимаків. Ті в залізних оболонках схилилися і пищать з переляку. Один зі Срібних повиймав Слимаків з оболонок, кинув у мішок. Потім до акваріумів пішли. Перший відчинили. Там якісь істоти волохаті. Хотіли розбігтися, а у Срібних із рук шаблюки великі вилізли й порізали істот, наче капусту для діжки.

— От херня! — хрипко вилаялися їх благородь. А я ото подумав, що зараз десь уже страсний тиждень і ото мені страсті тепер будуть.

Срібні, між тим, далі пішли. Акваріум відкриють і дивляться. Якщо хтось  бігти намагається — вбивають. Якщо ні, то зачиняють.

— Ваша благородь, ви спокійно, бігти не намагайтеся, — кажу Мельникову, а в самого голос тремтить. Та всі ми тремтимо, наче осикові листки на осінньому вітрі. Ви б тих Срібних побачили — і самі б тремтіли, це вже неодмінно.

Підійшли вони до нас, відчинили акваріум, дивляться. А морди в них такі вже богопротивні, що якби не страшно, так блював би. Он Федька, бідолашний, знепритомнів, упав. Од погляду їх важкого. А я тримаюся. Зуби зчепив, пальці хрестом зробив, подумки «Отче наш» читаю і дивлюся тим чудовиськам прямо в їх богопротивні пики. А воно ж таке страховисько, що й пикою не назвеш. Помийниця якась із іклами. Очі маленькі, наче у свині, каламутні якісь і жорстокі, як ото у п’яного вбивці. Вирячилося, дивиться, а біля пащі в нього щось таке рухається, наче ото попихачі, щоб їжу запихати. І смердить від цієї тварини гірше, аніж від оселедця гнилого.

Витримали ми з їх благороддю погляд. Зачинили Срібні акваріум і пішли від нас Потім, мабуть, дим якийсь пустили, бо стало в голові паморочитися. Попадали ми, бо ноги нас не тримали, м’які зробилися, наче з пуху зроблені. Тут знову Срібні прийшли, витягли Федьку і з’їли. Ага, з’їли. Я оце так спокійно кажу, бо й тоді спокійно дивився. Наче ото уві сні. Дістали Федьку, порізали шаблюками своїми, які десь у руках ховали, потім м’ясо його жерли, далі хребет вирізали разом із головою й почали ним струшувати, наче п’яниця пляшкою.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу» автора Івченко Владислав на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша: Назустріч славі“ на сторінці 165. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи