Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— А може, то і не німці! — сумніваюся я.

— А хто?

— А бозна-хто.

Сидимо, мовчимо.

— Різне бачив, а такого — ні, — нарешті промовляє Митрофан. А він же досвідчений філер, двадцять років уже на службі.

— Нечиста сила, може? — перелякано питає Федька — Свят, свят, свят!

— Нечиста сила сіркою б тхнула — авторитетно заявляє Митрофан.

Ще сидимо, приголомшені побаченим Коли чуємо голоси якісь. Підхоплюємося.

— Що це воно? — дивується Федька, бо хто це уночі в лісі бігатиме.

— Оточуй! Брати живим! — чую я голос їх благороді. І аж по чолу себе гупаю! Бо ж послали ми за допомогою, а потім від хвилювань забули про це! А тепер їх благородь на самовар піде і загине від тих червоних променів!

— Стійте! Стійте! — заволав і побіг на голоси. Хлопці за мною. Та тільки пізно, штабс-капітан уже з десятком солдатів на галявину вискочили і до самовара кинулися. Їх благородь людина розумна, міг би подумати про небезпеку, он же, наче панцирник той самовар. Але дуже вже грошики отримати хотів. А жадібність — вона хоч кому очі затуляє. То й кинулися, не подумавши куди. Тут той промінь з’явився і на солдат одразу. Ото натрапить, здригнеться, і розлітається солдат на друзки. Потім наступний. Кількох розмолотив, інші гвинтівки покидали — і тікати. Тільки їх благородь залишилися, бо їм честь не дозволяє тікати, вони вже від япошок на війні достатньо побігали. То Мельников від променів ухиляється і з револьвера по самовару стріляє. Той аж затремтів весь, пішов із нього дим, почав він злітати. Важке ж таке, здавалося б, і з місця не рушить, а ото як попре знизу дим із вогнем, — і піднявся він угору.

— Іменем государя імператора, стій! — кричить їх благородь. Далі від променів стрибає і стріляти не забуває. А самовар усе вище.

— Ваша благородь, тікайте! — кричу я, теж уже на галявину вискочив. Мельников на мене подивився, а тут із самовара як випаде темне щось. Схоже на сітку рибальську. Прямо на штабс-капітана. З ніг збила, сплутала їх благородь і нагору потягла, наче рибу.

— Рятуй їх благородь! — кричить Митрофан. Усі втрьох ми кинулися. Але Скоробагатько перечепився об шматок солдата, що на землі валявся. То добігли лише я та Федька. А їх благородь у сітці вже високо борсається. Я стрибнув, ледь схопився руками за ту сітку. А Федька вже у мене на ногах повис І ото як полетимо вгору, до самовара Встиг я ще подивитися на нічний ліс, що під нами нісся. А потім затягнуло нас усередину і пирснуло якимось димом, що вмить мені запаморочилося, і знепритомнів я.

Коли очуняв трохи, дивлюся, що лежу бозна-де. У ящику, чи що. Тільки не звичайному, а скляному. У панів у таких ящиках риб тримають. Не тих, що на їжу, а гарненьких, для звеселяння очей. Зветься такий ящик акваріумом, коштує багато грошей. І ось у такому акваріумі я, замість риби. Нехай би лише я, але ж поруч і Федька! Що там Федька! Он і їх благородь! Голі! О Господи, і ми теж голі! Ну ото наче в лазні! Навіть немає чим сором прикрити! Я аж злякався, що оце в такому непартикулярному вигляді перед начальством буду. Добре, що непритомні їх благородь лежать, а то не знаю, що й робити. Давай оглядатися, щоб хоч якусь ганчірку знайти та прикритися. А немає нічого! Порожній акваріум. Потім ще придивився, а з акваріума видно якесь приміщення. Таке, що ніколи не бачив. Світло слабке, щось миготить.

— Де я? — шепочуть їх благородь. Прокинулися.

— Ваню? — дивляться здивовано на мій голий вигляд.

— Роздягли нас, ваша благородь! Вже вибачайте, — доповідаю. Мельников на себе подивився і аж зашарівся. Не звик перед підлеглими голяка давати.

Скоро і Федька отямився. Згадали ми ті події в лісі. Так виходило, що ті двоє викрали нас і заперли до самовара. В акваріум. Бачимо, що в самоварі ще декілька їх. І всі заповнені. В одному діти малі. Аж шестеро. Скоріше за все, серед них і дитина Гусятинського. Принаймні за віком є схожа. А в інших так таке сидить, що й сказати важко. Якісь такі дивні істоти, потвори скоріше, одні слизькі, наче ото холодець поганий, інші в панцирах, наче черепаха, ще такі, на раків схожі, тільки розміром з віз, або он зміюки величезні. Страшно і дивитися!

— Чуєш, Вань, а ми летимо, — кажуть їх благородь.