Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— Дозвольте?

— Заходьте. Хто там?

Я увійшов до кімнати, побачив, що пані Пяльцева сидить за столом із трагічним виразом обличчя. Ну, воно і по голосу її чутно було, що дуже засмучена жінка.

— Доброго дня. Мене звати Іван Карпович, я допомагаю слідству у всім нам відомій справі.

— Я вже дала всі пояснення поліції, — зморено каже вона.

— Я знаю, але є ще деякі запитання. Ви вже вибачте, я розумію, як вам важко зараз. Але справи служби...

— Що ви хочете знати, Іване Карповичу? — перериває вона мене і зітхає.

— До вас надходили пропозиції продати діамант?

— Ні, що ви. Всі ж знали, що це подарунок, і всі знали, чий це подарунок. То ніхто б не наважився його купити, та я б ніколи його і не продала.

— Коли ви йшли на перше відділення концерту, ви не помітили нічого підозрілого в кімнаті?

— Ні.

— Зовсім?

— Зовсім.

— А те, що замок у шухлядці не зачинявся?

— Я й уваги не звернула, кімнату ж добре охороняли. Я спочатку просила у пана начальника корпусу сейф, але він запевнив мене, що вся та кімната як великий сейф, і там мої речі будуть у цілковитій безпеці.

— Ви точно поклали діамант у шухлядку?

— Так. Діамант був у футлярі, я відчинила шухлядку, там чомусь лежав банан, я його відсунула, поклала футляр, спробувала зачинити, але замок не працював. То залишила так.

— Вибачте, кого ви відсунули?

— Банан, — вона дивиться на мене і бачить мій подив. — Це такий екзотичний фрукт. Мабуть, Пітер, мій імпресаріо, вирішив мене потішити. Навіть почистив. Але я не їм перед виступом, таке в мене правило, — вона дивиться на мене.

— І що далі? — питаю я.