Розділ «Частина перша: Назустріч славі»

— А до чого тут двір? — дивується Хомутинський. — Ви ж бачите, які тут ґрати на вікнах.

— Ага, не пролізеш. А де був діамант?

— Лежав у столі. Ось тут, у шухлядці, — Хомутинський показує. Стіл стоїть біля протилежної стіни, і шухлядка відкривається від вікна Тобто ось так, щоб стояти з вулиці на підвіконні й якимось дубцем зачепити, то не вийшло б.

— З кімнати щось ще зникло?

— Ні, тільки діамант. У столі ще лежав конверт із грошима, гонораром пані Ксенії, але він залишився на місці.

— Дивно. Чого б і його не прихопити?

— Дуже дивно. А ще дивно, що діамант був застрахований лише місяць тому! — шепоче мені Хомутинський.

— То таки підозри є?

— Іване Карповичу, ми, банкіри, воліємо завжди говорити про конкретні речі, а не про повітря. А тут поки лише загадки.

— Де кадети, які охороняли кімнату?

— На гауптвахті.

— Так нічого і не сказали?

— Запевняють, що не відходили від дверей ані на мить.

— Нічого підозрілого не чули і не бачили?

— Ну, один каже про якесь пищання і шерех за дверима. Але другий не підтверджує. Та й звідки узятися тому шереху, коли зачинена та порожня кімната?

— А що сама пані Ксенія розповідає? Коли востаннє бачила діамант?

— Перед першим відділенням. До неї приходила делегація найкращих людей повіту, Ксенія Дмитрівна була з діамантом. Потім вона залишилася перевдягатися перед виступом. Каже, що поклала діамант у коробку, а коробку в шухлядку. Ось сюди.

— Бачу, ця шухлядка замикається.

— Так, але тоді замок чомусь не працював. Та Ксенія Дмитрівна і уваги на це не звернула, бо ж кімната надійно охоронялася.

— Дивно, чому це замок не працював? — я ближче підійшов і добряче роздивився його.