Розділ «Засвіт встали козаченьки… Повість»

Гриць аж затремтів, зачарований її голосом. А з Ворскли линуло сумне і солодке водночас:

Нема мого миленького, нема мого сонця,

Ні з ким мені розмовляти, сидя у віконця…

«Господи, яка вона чарівна, – захоплено шепотів парубок, обіймаючи вербу. – Та хай що хоче мати бурчить-кричить, а я не відступлюся від Марусеньки. Це ж вона про своє кохання такі вдатні пісні складає. За мною побивається, а я матір слухаю… „Не ходи до вдовиної дочки, бо вона тобі не рівня! Курки в дворі не має, тільки й того, що пісні складає!“ – подумки передражнив він матір. – Ні, мамо, душа в неї багатша за все золото у світі!»

Човен м'яко зашурхотів піском і ткнувся носом у берег. Маруся зійшла на берег, зітхнула невесело.

– Ще одна пісня про Гриця мого виспівалась, а Гриця й немає, – мовила вголос. – Уже другий тиждень не бачила миленького. А колись, бувало, тільки скажу: «Грицю, Грицю, до Марусі…»

– Зараз, зараз уберуся, – озвався Гриць з-за верби.

Кинулись одне до одного в обійми.

– Коханий, – вона тихо засміялась і, взявши долонями його лице, притягла ближче до себе. – Дай-но я на тебе надивлюся… Як тебе довго не було. Либонь, вік… Щодня про тебе думаю, у сни мої приходиш…

Гладила русі кучері, зазирала в карі очі і не могла ними намилуватись. Тихо проспівала:

Ой коли б ти так нудився,

Як я за тобою,

Жили б, жили, моє серце,

Як риба з водою!

– Невже ти про мене так гарно придумала? – він захоплено дивився в її чорні, блискучі очі, в яких спалахували вечірні зірниці.

– Усі мої пісні для тебе і про тебе, любий.

– А як ти їх складаєш? Я хоч би й забаг, то все одно не вийшло б так, як у тебе.

– Коли дуже-дуже забагнеш та коли дуже-дуже кохаєш, то вийде, Грицю. Моє серце, голубе сизокрилий, за тобою співає. Любить – співає, тужить – співає, гнівом береться – співає. А все не мовчить. Так удвох із серденьком і співаємо про нашого Гриця.

– Ти щаслива, голубко моя?

– Як тебе побачу. Тільки це так рідко буває в останнім часі. – Стривожено: – Скажи мені, любий, чому твоя мати мною нехтує? Що я їй лихого вчинила? Чи коли дорогу їй перейшла? Чим завинила? Що тебе кохаю? Але так, як я, тебе ніхто й ніколи не кохатиме.