Розділ «Ордер на любов Роман»

– А білет у тебе є? – хитро запитав козак і сам же й відповів дещо стурбованим голосом:

– Ні, нема…

– Так отут же тобі й тюрма!

З цими словами старий козак невловимим рухом перехилив собі до рота чарку, і потім заходився призапрошувати гостей:

– Пийте, пийте. Чоловік – не скотина, кажуть у нас, тож більше відра не вип'є… Ех, пригадую, як молодим був. Повернемось з походу – кілька день веселимося, себто п'ємо. Ще й музик за собою водимо – гуляй душа без кунтуша! Проп'ємо в корчмі-княгині гроші на війні здобуті, усе добро також. Опинимось без шеляга, та тільки стогнемо й за голову хапаємось… Усе добре було, тільки щось у голові тоді дуже шуміло, а ось у кишені було тихо-тихо…

Коли поїли і душу чаркою відвели та подякували Богу й господареві за учту, потяглися до люльок.

– А таки давайте закуримо, аби за нами не журилися та й нам було веселіше, – почав кошовий, дістаючи свою вишневу люлечку, нерозлучну супутницю життя свого. – Пригадується мені одна притча мудра зело. Колись-то в запорозьких пущах жив один пустельник. Довго він там жив чи ні, не відаю, але стало йому сумно: не їсть, не п'є, не молиться.

А чого – і сам не відає. Найшла якась морока на чоловіка та й годі. Нидіє світом білим. Побачив те лукавий, прикинувся чоловіком і приходить до пустельника.

– На тобі, – каже, – каламарчик з порошком, понюхаєш – буде наче вдвох. Сумувати перестанеш, не відчуватимеш себе самотнім.

Пішов нечистий. Пустельник смикнув носом раз, удруге, утретє, чхнув – і стало йому весело. А нечистий – тут, як тут. (Його ж де й не сій, він і там вродить.)

– А що, – питає, – як тобі?

– Весело, – одказує пустельник. – Наче вдвох.

– На ж тобі зілля і люльку, – каже безп'ятко. – Покуриш – буде наче втрьох.

Покурив пустельник і повеселішав ще дужче, люлька йому вірною подругою стала. А на третій день знову заникнув нечистий.

– А що, – питає, – як?

– Весело, – одказує пустельник, – наче втрьох.

– На тобі каламар з каплями. Як вип'єш – буде наче вдесятьох.

Випив пустельник, і стало йому наче вдесятьох. Як заспіва, як підніме поли! Пішов гопака навприсядки.

А лукавий усе носив і носив йому тютюн та горілку, доки й зовсім не розвеселив пустельника і не привчив його пити й курити… Так ото ми звідтоді і п'ємо і куримо, щоби нам було веселіше і не так самотньо в пущах нажився.

Пахнув голубим димком з люлечки своєї вишневої, примружився.