Розділ «Ордер на любов Роман»

Як і годиться, їх запитали:

– А з якого Лугу, чи з Великого, чи з Малого? Як з Великого – йдіть до кругу.

– Ба, ба, – озвався з-під вишні кошовий, – та це ж осавул Журба. Де ваші коні? Хлопці, – до своїх, – в'яжіть коней наших гостей до ясел, а їх самих запрошуйте до господи.

Джури кошового, звані хлопцями-молодцями, завели коней прибулих до стайні, а гості тим часом зайшли в сіни, поскладали там свої ратища й мушкети і, зайшовши до хати, де їх уже чекав господар, вклонилися й проказали за звичаєм:

– Отамане, товариство (обабіч кошового стояли старшини Ва ші голови, ваші голови.

Кошовий злегка вклонившись, проказав статечно:

– Ваші голови, ваші голови.

Запросив гостей сідати на лави та й заходжуватися коло почастунків, що прикрасили собою стіл.

Подали тетерю та щербу (рибну юшку), печену рибу, потім галушки та куліш із салом, дичину.

Окремо розставили пузаті карафки з дорогого венеціанського скла. Були ще мед і пиво, але почали з горілки.

Пили та все примовляли з примовками та приказками, адже просто так п'ють лише гіркі п'яниці, щоби швидше захмеліти.

Найстаріший за столом козак, старший за самого кошового, бо вже розміняв своє сторіччя, звертаючись до чарки (усі його поштиво слухали, хоч і знали наперед, що він казатиме-примовлятиме), почав:

– О!… Хто ти?

– Оковита, – іншим голосом відповів козак.

– А з чого ти?

– З неба.

– Акуди ти?

– З неба.

– А куди ти?

– Куди треба.