Розділ «Ордер на любов Роман»

Обняла Оксану, ведучи до хвіртки.

– А розквітла я од того, що доля моя жіноча нарешті благополучно вирішилася, – і до Савки, котрий ішов слідом. – Я скажу, осавуле мій милий, чи ти скажеш?

– Оскільки я все ж таки в шароварах, то й скажу, – відкашлявшись, осавул хвацько підкрутив чорнющі з сріблинами вуса. – Значить так, дочко. Доки ти бігала, як кажуть у чорта на болоті, я вирішив…

– Але ж і я теж рішала, – вставила Соломія й навіть надула пишні рожеві губки.

– Ну… ми удвох той… вирішили… Побратися значить, – поправився осавул.

– Давно б пора, тату!

– Спасибі, дочко, на добрім слові. Заручини ми вже справили, а весілля, як Бог дасть, відгуляємо на Покрову.

– Так швидко й заручилися?

– А чого ж баблятись? Надумали, то й край!

– Сподіваюсь, батьку, по любові?

– А то ж як іще? – аж обурився осавул. – Тільки по ній, по любові, як ти кажеш, – і підозріло на дочку дивиться. – А чого це ти доскіпуєшся про батькову любов, га? Хіба ж можна без любові чоловікові женитися?

– А дочку заміж за нелюба хіба можна віддавати? – ухопилася за слово Оксана. – Сам про почуття співаєш, а мене хотів було за байдужого силоміць віддати?

– А ти за кого б хотіла? – насупився батько і лівий вус його тіпнувся як смикнувся. – За Тараса? Не смій і думати про того розбійника-харцизяку – цур йому пек!

– Савко, – благально просила Соломія, – Оксана ж кохає Тараса.

– Еге, кохання, як кажуть, до вінчання, а жити треба завжди, – забувши, що він щойно говорив про любов, іншої заспівав осавул. – Побрикала й досить! Підеш за того, за кого я скажу, бо добра тобі повсякчас багну. А про Тараса й слухати не хочу! І бачити його не хочу!

– Не хочеш, то й не дивись, – м'яко та лагідно сказала Соломія. – Твоє діло. А Оксана без нього жити не може. Люб він їй, як ось ти мені.

– Е-е, я – то інше діло, – гордовито відповів осавул. – А Тарас… Дочку він у мене викрав, ніколи йому цього не пробачу!

– Так я ж ось, тату.

– Викрав, викрав! Ледве Кіш тебе додому повернув. Завдала ти мені слави!

– Що хочеш, тату, зі мною роби, а за нелюба не піду! – і, плачучи, побігла з хати. За нею подалася Соломія, примовляючи на ходу: