Іншої думки була старшина.
«Хоч мы войско Текелиево… и истребим безнужно, – розказував потім старий запорожець[7], – но те полки, кои вступили уже в наши владения и заняли все наши паланки и слободы, услышав наше сопротивление, разобьют все наши тамошние пожитки».
І запропонували здати Січ на милість переможцям.
Козаки Васюринського куреня раз за разом зверталися до кошового за дозволом зайняти їм місця на баштах і захистити Січ.
Благослови ти, наш батьку, нам на башти стати,
Щоб не впустить москалів да Січ руйнувати.
Москаль стане з тесаками, а ми з кулаками,
Нехай слава не загине поміж козаками.
Але кошовий (про це через століття співатимуть, розказуватимуть і волатимуть народні пісні) і відповідає:
Не дозволю, милі браття, вам на башти стати;
однакове християнство —
грішно вигубляти.
А про те, що це, так зване «однакове християнство», вигубило січовиків, навіть не згадав.
5 червня 1775 року генерал Текелій зайняв Січ, запорозьке козацтво здалося без бою, і Січ перестала існувати.
З серпня 1775 року Катерина II видала маніфест про ліквідацію запорозького козацтва:
«Сечь Запорожская вконец уже разрушена с истреблением на будущее время и самого названия Запорожских Казаков… за оскорбление В-ва через поступки и дерзновение, оказанные от сих Казаков в неповиновении нашим Высочайшим повелением».
А непокора за словами маніфесту полягала в тому, що козаки завжди чинили «насильства противу собственных сограждан (сиріч російських поміщиків), подданных наших».
А ще в тому, що вони переховували у себе і приймали до свого війська «без разбору… людей всякого сброда, всякого языка и всякой веры беглецов».
І, зрештою, звинувачено їх було ще й у тому, що вони «заводя собственное хлебопашество, расторгли они тем самым самое основание зависимости от престола нашего и поимышление конечно составить из себя посреди отечества (це вона Украшу „своим отечеством“ обізвала) область совершенно независимую под собственным своим неистовым правлением».
І нічого не можна було вдіяти, адже вольнолюбива, ніби ж незалежна і самостійна Січ насправді – парадокс! – ніколи не була державою з усіма наслідками, що звідси витікають – так уже історично склалося. Не була самостійною державою не лише на словах, а й на ділі, бо вольнолюбиві, горді й відважні запорожці завжди – теж парадокс із парадоксів! – були під коругвами чужих монархів – то польсько-литовського, то московського чи петербурзького, одержуючи за свою «верность» постійно платню від іноземних держав. Це пізніше відгукнеться й обернеться, врешті-решт, загибеллю. А хто платить – постулат теж давно відомий, – той і музику замовля.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Місто коханців на Кара-Денізі. Засвіт встали козаченьки...» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ордер на любов Роман“ на сторінці 109. Приємного читання.