Розділ «Ордер на любов Роман»

Але – не переміг і волі омріяної не здобув. Його самого перемогли.

Омелька Пугача (він же – Ємельян Пугачов) чи його величність Петра Третього в личині донського козака – хто тепер достеменно скаже. Буцімто на початку осені сімдесят четвертого (чи наприкінці літа, чутки різні доходили) проти Пугача з наказу цариці виступив знаменитий російський генерал Суворов, розбив бунтівника і в залізній клітці відвіз його в город Симбірськ, а вже звідти народного вождя мали відправити в Москву.

У все тій же залізній клітці – на люту смерть.

І заспівали на Запорожжі сліпі лірники й кобзарі.

Заспівали, як заридали:

Ой сів пугач на могилі та

«Пугу» та й «Пугу!»

Гей, пропадати козакові та

в темному лугу!

Частина дев 'ята

Це він, Вольтер, запитає про «Маркіза Пугачова»…

І шкода було Оксані дядечка Омелька Пугача до сліз, шкода, як батька рідного, і плакала ночами, втаємничуючи сльози свої, аби батько не причепився: за тим харцизякою?!. Та за ним давно шибениця плаче, а ти…

Батько таки й загледів її сльози, але тільки зітхнув, подумавши, що то вона за Тарасом плаче.

Оксана і за дядечком Омельком плакала, і за коханим сльози лила – від Тараса з Дону, з Волги чи Яїка – Бог його знає, де він нині перебуває, коли живий, – як і раніше – ані слуху, ані духу, ані куцої вісточки. Пропав чоловік та й годі! Чи живий він, чи, може, й кісточки його вже зотліли в чужій чужаниці – хто достеменно скаже.

Не знаходила собі місця. Тільки ранок засіріє, ще й туман над річкою не здіймається, а вона вже бігла до Кальміусу, бо десь буцімто коні заіржали, бігла подивитися чи не повертаються бува з тієї сторони запорожці, які ходили дядечку Омелькові помагати?

Іноді поверталися, але Тараса серед них не було і про нього ніхто нічого не знав і не чув. Пропав чоловік! Докозакувався козак!

А коли вже чекати-виглядати Тараса не було ніяких сил, коли і самої віри вже не зосталося, що він бодай коли-небудь повернеться додому з далекого походу, Соломія, яка й сама тяжко переживала, порадила невістці сходити до Пріськи-ворожки та й запитати в неї про долю пропалого чоловіка – чи живий він, чи…

І не доказала.

Та й що доказувати, як і так усе ясно.

Пішла Оксана до баби Пріськи, бо більше ні до кого було йти.