TextBook — Розлом! Я бачу розлом!
— Не відставати! Підтягнися!..
Чи є у мене жетони, думав лікар. Наявність жетонів здавалася дуже важливою. Він був певний у цьому. Є!
— Ось, візьміть... У мене багато. На всіх вистачить!
— Спасибі...
— Ось іще... картка!
— Від імені служби виголошую вам подяку!
Турнікет. Ескалатор. На платформі — жадана порожнеча. Потяг чекає біля перону, нервово розкрив двері й витанцьовує на рейках.
— Швидше!
— Я встигну, встигну!..
— Обережно, двері зачиняються. Наступна станція...
Назви станції він не розчув. Потяг рвонув з місця в кар’єр, так що пасажири ледве встигли похапатися за поручні. Поїзд миттєво набрав швидкість. Нарешті відновивши рівновагу, лікар з цікавістю огледів вагон. Всі його супутники були тут. Але лікар дивився не на тих, що стояли. А на тих, хто займав сидіння у вагоні.
Манекени. Голі манекени з ледве наміченими обличчями виблискували рожевим пластиком. Скільки роботи! Скільки улюбленої роботи, яку слід виконати. Тепер у нього буде на це час. У нього буде багато часу...
Поїзд відчутно труснуло на стику. Світло у вагоні мигнуло, згасло, знов спалахнуло, невпевнено мерехтячи. Навалилася хвиля нудоти.
— Тримайтеся, лікарю!
— Тримайтеся!
— Залишилося зовсім трохи...
— Громадяни пасажири, просимо зберігати спокій...
Відпустило. Важкість у грудях зникла, серце забилося рівніше, і разом з пульсом рівніше пішов потяг. В очах посвітлішало — лампи спалахнули на повну силу.
— Ура!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Де батько твій, Адаме?» автора Олді Генрі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Давно, знебулий раб, замислив я втекти...“ на сторінці 14. Приємного читання.