Розділ «Давно, знебулий раб, замислив я втекти...»

Коли лікар спустився вниз і наблизився до огорожі, пацієнт ще стояв там. Лікаря вразило його обличчя: зосереджене, жорстке. Немов у людини в кріслі дантиста. І ще: на бетоні чітко були видно глибокі сліди пальців. Начебто людина згрібала в жменю не бетон, а глину для ліплення.

...лікар подивився на гумоз в своїх пальцях.

Так.

Саме так.

— Скажіть, хто навчив вас читати? Мама... Мамця ваша, так?

— Чи-та-ти? Я не знаю, як це: чи-та-ти.

— Але я сам бачив: ви читали книгу. Ось цю. Там немає малюнків — отже, ви її саме читали. Або що ви, по-вашому, робили?

— Я слова нюхав. У кожного слова свій запах. Запахи складаються разом, виходить букет. Красиво. Страшно. Смішно. Сумно. По-різному. Це називається чи-та-ти? Це ви придумали, лікар? Як Називала придумує?

— Ні, це не я придумав. Значить, ви нюхаєте слова? Складаєте запахи докупи і так дізнаєтеся, що написано?

— Не складаю. Вони самі складаються. А у вас інакше?

— У мене інакше. Писати ви теж умієте?

— Пи-са-ти? A-а, робити запахи Слів? Щоб інші нюхали?

— Припустімо.

— Звичайно! Це всі уміють! Навіть Старшина, напевно.

— Ось вам папір і фломастер. Напишіть... е-е... зробіть слово із запахом «вода».

— Ви це з іншим запахом сказали. Вода не так пахне. Ось що ви сказали.

— Кава? Цікаво... Значить, я сказав слово «вода» із запахом кави? Втім, у каві теж є вода, тож ви, за великим рахунком, маєте рацію. А ну, зможете написати слово «вода» так, як я його вимовлю зараз? З іншим запахом? Слухайте уважно: «вода».

— Ось...

— «Лимонад»? Так, мабуть, я справді мав на увазі... Дуже цікаво! Як ви здогадалися? Ну, так, звичайно ж, по запаху. Скажіть, а ви здатні уявити собі слово «вода» зі всіма запахами, які тільки можливі? Зі всіма відразу?

— З вами добре грати, лікар. Так, я зрозумів... почув. Ось.