Розділ «Ваш вихід, або блазнів ховають за огорожею»

Гостро спалахує, захлинаючись, соло гітари, трохи пізніше — плакучий голос.

1-й циган. Розійдемося, да?

Валерій. Хай ворожить! Я їй ручку позолочу!

2- й циган (монотонно, без інтонацій). Хочеш грошей, пане? Хочеш? Грошей...

Стара. Катька-дура! Дура! Сліпа дура...

Валерій (сповазючи в істерику). Ворожи! Що було?! Що буде?

Стара. Ой, дура... адже бачила ж!..

Валерій. Що?!

Гасне рампа. Лівий виносний прожектор бере в коло двох: Валерія і 1-го цигана. Решта людей перетворюється на безлику масу.

З-за куліс надбігають статисти, розчиняються у пітьмі, наповнюючи простір диханням.

Здалеку плаче скрипка.

У залі, біля бічних дверей, тьмяно світиться оранжевий плафон з написом «аварійний вихід».

1-й циган. Відпусти дівку...

Валерій (скидає рюкзак до ніг, довго регоче). Я що, тримаю? Тримаю?! Я?!

1-й циган. Відпусти... Візьми мене.

Валерій. Станцюй, кучерявий! Станцюй мені! Тоді відпущу! Всі танцюйте! Всі!!!

Мелодія плавно перетворюється на танцювальну. Тонкі, різкі промені «пістолетів», затінених кольоровими фільтрами, метаються натовпом. У їхньому мигтінні люди починають рухатися: тупцяють, ворушать руками. У такт музиці — нервово, люто — кричить немовля на руках танцюючої Катьки. Натовп статистів танцює: з нудною несамовитістю. Калейдоскоп відблисків, помахів, жестів. Язиками полум’я б’ються яскраво-червоні сорочки, створюючи ілюзію пекельного багаття. Стихія танцю поступово захоплює всю сцену, окрім оазису нерухомості навколо Валерія. Він нагадує цвях в кип’ятку.

Дехто з танцюристів падає, продовжуючи сіпатися на підлозі.

1-й циган, розтерзаний, шкутильгаючи, не припиняє танця, як заведений, виривається із загальної маси. Падає на коліна. Здригаючись від нав’язаного ритму, повзе до Валерія.

У музиці з’являються жорсткі, металеві дисонанси.